Разом з тим у виробничому будівництві на селі з кожним роком нагромаджувалося все більше проблем. Будівництво об'єктів найчастіше затягувалося, велося зі значними відхиленнями від проекту, будівельно-монтажні роботи виконувалися неякісно. Капітальні вкладення в сільськогосподарські об'єкти не окупалися в нормативний чи близький до нього термін. Безгосподарне відношення виявлялося й у тім, що окремі ферми, інші сільгоспприміщення, що могли б ще десятки років існувати, були зруйновані і на їхньому місці побудовані нові. Реконструкція, як спосіб модернізації приміщень, на селі не одержала значного поширення. Разом з тим, на думку фахівців, найчастіше реконструкція старих приміщень була більш ефективна, ніж нове будівництво. Досвід свідчив, що обсяг витрат на реконструкцію приміщень в окремих господарствах зменшувався майже в 15 разів у порівнянні з новим будівництвом, яке з кожним роком дорожчало [15].

У 70-ті роки продовжувалася спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва, створення великих спеціалізованих державних, колгоспних і міжколгоспних тваринницьких виробничих об'єднань індустріального типу. У 1976 р. в республіці функціонувало 1680 колгоспів і радгоспів, спеціалізованих на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, 884 - на виробництві продукції птахівництва, більш 2000 - молока, понад 450 - на вирощуванні телят [16].

Спеціалізація і концентрація тваринницького виробництва створювала сприятливі умови для технічного переоснащення ферм, упровадження на них нової машинної технології годівлі і утримання худоби і на цій основі інтенсифікації виробництва. У Донецькій області на початку 80-х років майже на усіх фермах була організована механізована подача води. На фермах, де містилося приблизно 90% великої рогатої худоби і свиней, було механізоване очищення приміщень. Більш повільними темпами проходило технічне оснащення роздачі кормів. Цей процес був механізований на фермах, де містилося 65% великої рогатої худоби, 53% свиней, 59% - птахів [17].

Однак було б невірно інтенсифікацію тваринництва зводити, як це часто робилося в ті часи, до механізації технологічних процесів, створення потокових ліній. У тваринництві найважливішим фактором, який активно впливає на інтенсифікацію виробництва, є корми. Причому створення повноцінної кормової бази в умовах інтенсифікації тваринництва багато в чому визначалося не тільки успіхами, досягнутими безпосередньо в сільському господарстві, але і кількістю і якістю кормової сировини, яка випускалася харчовою, м'ясо-молочною, хімічною, мікробіологічною та іншими галузями промисловості. У зв'язку з цим необхідно було прискорити розвиток спеціальної кормовиробничої промисловості, найважливішу роль у якій грало виробництво комбінованих кормів.

У 70-ті роки комбікормова промисловість республіки розвивалася досить інтенсивно. З

р. по 1980 р. кількість міжколгоспних комбікормових підприємств збільшилася в б разів (з 59 до 356) [18]. По суті, була практично створена нова галузь - міжколгоспна (колгоспно- радгоспна) комбікормова промисловість. Якщо в

р. на цих підприємствах було вироблено 315 тис. т комбікормів, то наприкінці п'ятирічки - уже майже 3,8 млн. т, а в 1978 р. - більш 7 млн. т, у тому числі в Донецькій області - понад 500 тис. т [19].

Однак, незважаючи на досить швидкий розвиток комбікормової промисловості, потреби громадського тваринництва в якісних кормах цілком не задовольнялися. Так, серед кормів, заготовлених у 1979 р. колгоспами і радгоспами Донецької області, переважали силос - понад 2,2 млн. т, грубі корми - майже 1,3 млн. т, у тому числі солома - майже 900 тис. т, кормові коренеплоди і баштанні культури - 1 млн. т. Успіхи в розвитку зернового господарства дозволили збільшити споживання зерна для годівлі тварин. У структурі виробництва кормів у колгоспах області концентровані корми склали близько 864 тис. т, або майже 45% усіх кормів [20]. Але використовувалося в їжу тваринами в основному непере- роблене зерно, без збагачення вітамінами, мікроелементами й іншими інгредієнтами, що істотно знижувало його цінність.

Незважаючи на те, що в 70-ті роки намітилося зниження темпів розвитку громадського тваринництва, політика держави у відношенні індивідуальних господарств майже не змінилася. Наступ на приватний сектор сільського господарства продовжувався: постійно урізувалися селянські присадибні ділянки, усе сутужніше ставало з забезпеченням домашньої худоби і птахів кормами, а вироблену продукцію ніде було реалізувати. У Донецькій області протягом

1980 pp. загальна площа присадибних ділянок, що знаходилися в користуванні селян, скоротилася на 2,1 тис. га. У 1981 р. 43% родин колгоспників області у своєму господарстві не мали ніяких тварин, крім птахів [21]. Однак всупереч адміністративному тиску, відсутності будь-якої допомоги з боку держави виробництво в особистих підсобних господарствах було більш стабільним, принаймні, не менш продуктивним, ніж у громадському секторі. Селянські господарства, як і раніше, вносили вагомий вклад у виробництво основних продуктів тваринництва. В особистих господарствах Донецької області в 1970 р. було вироблено 31,2% м'яса від загальної кількості, у тому числі свинини - 35,2%, яєць - 35,6%, молока - 16,1%. До 1980 р. питома вага виробництва сільгоспродуктів зменшилася, але все-таки залишалася досить істотною: населення виробляло майже третю частину м'яса, п'яту частину яєць і кожен десятий літр молока.

Повільність у переході виробництва на індустріальну основу, невирішеність проблеми кормової бази, спрощений підхід до