УДК 94(477):338.43

Лубко I.M., Черкаський державний технологічний університет

Матеріальна зацікавленість колгоспників як фактор підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва (1953-1964 pp.)

У статті зроблено спробу проаналізувати зміни в системі матеріального стимулювання праці колгоспників у сільськогосподарському виробництві та прослідкувати 'їх вплив на підвищення продуктивності праці, результативність справ у сільському господарстві в цілому протягом. 1953-1964pp. Особливе місце відводиться практичній реалізації цієї важливої складової аграрної політики держави в діяльності колективних господарств. Визначаються причини, що не дозволили суттєво вплинути як на забезпечення норїмльного відтворюючого процесу на селі, так і на кардинальні зміни в бюджеті сільських трудівників.

In the article an attempt to analyse changes in the system of material stimulation of work of collective farmers in an agricultural production is made. The attempt is made to look at their influence on the increase of labor productivity, the results of matters in agriculture as a whole within 1953-1954. The special place is given to the practical realization of this important making of agrarian policy of the state in the activity of collective farms. The reasons which didn't not allow essentially to affect both the maintenance of normal reproducing process in a village and cardinal changes in the budget of rural workers are determined.З перших років існування колгоспного ладу формування фонду споживання колгоспників здійснювалось із залишку доходів господарства, що визначався лише в кінці року. Такий підхід був обумовлений системою обліку праці колгоспників безпосередньо в трудових одиницях, за допомогою яких можна було б розподіляти дохід між членами колективного господарства. Такою одиницею і став трудодень. Він виник як мірило праці, що була затрачена в суспільному господарстві. Саме в цьому і полягала його найважливіша функція. Кожен трудодень, незалежно від результатів праці, повинен був оплачуватись однаково. Тільки за такої умови забезпечувалось виконання принципу: "За рівну працю - рівна оплата".

Однак реалії життя довели, що розподіл доходів у колгоспах лише за кількістю отриманих трудоднів погано узгоджувався з кінцевими результатами господарювання по колгоспу в цілому, не враховуючи при цьому конкретні результати роботи бригад, ланок, кожної окремої людини. Нерідко в абсолютно однакових умовах виробництва окремі виробничі підрозділи досягали значно вищої врожайності, більш економно використовували робочий час, але оплату за трудодні отримували однакову. Враховуючи це, Рада Міністрів СРСР постановою від 19 квітня 1948 р. "Про заходи щодо покращення організації, підвищення продуктивності та впорядкування оплати праці в колгоспах" рекомендувала колгоспам розподіляти доходи з врахуванням врожаю, зібраного бригадою, а в бригадах - ланками з метою диференційованого підходу в оплаті працюючих. Практична реалізація цієї вимоги здійснювалась шляхом додаткового нарахування трудоднів (при більш високих показниках) та їх списання (при низьких). Такий підхід в повній мірі дозволив матеріально зацікавити колгоспників, відкривав перспективи в досягненні кращих виробничих показників.

В той же час оплата праці колгоспників здійснювалась не в повному обсязі з тієї причини, що в основі роботи колгоспу лежала плановість, і попередньо визначати власний дохід та здійснити відповідні виплати не тільки на кінець року, а й поквартально, щомісячно не було можливості. Тому в практику було введено авансування - методи часткового розподілу доходу без очікування кінцевих результатів господарської діяльності, що постійно змінювались та вдосконалювались.

Значні зміни в систему матеріального стимулювання праці колгоспників, підвищення продуктивності праці трудівників села внесли рішення вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС. Завдяки державній підтримці, підвищенню заготівельних та закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, організаторській роботі по удосконаленню та впорядкуванню оплати праці трудодень дедалі ставав вагомішим. Так, в колективному господарстві села Стадниця Вінницького району Вінницької області на основі зростання продуктивності виробництва поліпшилась і оплата праці колгоспників. У 1954 р. на кожний вироблений трудодень видано по 1,5 кг хліба і 5 крб. грошима. Це лише основна оплата. На додаток до неї за виконання виробничих планів колгоспникам було видано: молока - 650 ц, м'яса - 18 ц, поросят - 65 шт., зернових - понад 200 ц і картоплі - 612 ц [1]. Такі ж умови були створені і на колгоспних фермах Троїцького району на Ворошиловградщині (нині - Луганська область): за перевиконання плану 176 доярок, чабанів і свинарок одержали в порядку додаткової оплати 20900 л молока, 151 порося і велику кількість свинини [2].

У 1955 р. грошові доходи колгоспників України від громадського господарства зросли порівняно з 1953 р. на 3 млрд. крб., у той час як протягом попередніх двох років - лише на 927 млн. крб. [3]. В цілому реальні доходи колгоспників за цей час зросли на 40%. Після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС почало впроваджуватися грошове й натуральне авансування колгоспників. Щоквартальна (а згодом щомісячна) виплата авансу на вироблені трудодні практикувалася й до 1953 p., але в більшості колгоспів республіки такі види оплати застосовувалися нерегулярно й лише за вирощування технічних культур.

В інформації Жашківського райкому КП України Черкаському обкому про хід виконання постанови вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС зазначалось, що з моменту виходу в світ постанови в районі розгорнута широка організаторська робота по практичній реалізації нових можливостей господарювання. Проведені заходи швидко позначились на