становили вже 34,2% до загального прибутку в той час як в попередньому 1952 р. - 27,2%. Неподільні фонди колгоспів у 1953 р. в порівнянні з 1952 р. зросли на 1,9 млн. крб. В цій же інформації далі йшлось, що "прикладом піднесення економіки артільного господарства на базі розвитку всіх галузей є артіль ім. Леніна села Городище. В минулому році лише від тваринництва одержано на кожні 100 га землі по 46 тис. крб. доходу, в тому числі від кожної корови - в середньому по 2451 крб., від кожної свиноматки - 3875 крб. Прибутково-видатковий кошторис колгоспу перевиконано, на кожний гектар землі в минулому році одержано прибутку 1166 крб. Видано по 5 крб. на трудодень. Із загального прибутку 1,9 млн. крб. від тваринництва прибутки становлять 752 тас. крб., або 39,8%" [4].

Матеріальна зацікавленість відкривала добрі можливості для підвищення продуктивності праці колгоспників. Наприклад, на Черкащині в 1953 р. доярка колгоспу ім. Шевченка Шполян- ського району Ф.Джерін надоїла від своєї групи корів 25141 л молока і за перевиконання плану одержала в рахунок додаткової оплата 1232 л молока. Свинарці колгоспу ім. Хрущова Драбів- ського району В.Степанюк було видано як додаткову оплату 7 поросят, вівчареві колгоспу ім. Політвідділу Чигиринського району М.Вдо- венкові - 31 ягня, а зав. фермою колгоспу ім. Сталіна Христанівського району М.Узені - 2600 яєць [5].

Заміна в 1958 р. обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції державними закупками, відміна натуроплати сприяла значному наповненню колгоспної казни, що, в свою чергу, привело до суттєвих зрушень у структурі фонду оплати праці. В 1959 р. він збільшився в 2,1 раза в порівнянні з 1953 р., а в грошовій його частині - в 3 рази.

Із доповідної записки Черкаського райкому KITS'" в ЦК Компартії України про соціально- культурне будівництво та ріст матеріального добробуту колгоспників району видно, що у 1956 р. видано по 8 крб. 12 коп. на один трудодень, у 1957 р. - по 8 крб. 52 коп., у 1958 р. - по 8 крб. 58 коп. і в 1959 р. передбачалось видати колгоспникам по 9 крб. Окрім грошової оплати, продовжувалась видача і натуральної оплати (головним чином, зерном). Так, у 1956 р. колгоспникам району було видано 116 тис. ц зерна, або 1,8 кг на один трудодень, у 1957 р. - 102 тис. ц зерна, або по 1,65 кг. У зв'язку з поганим урожаєм зернових у 1958 р. натуроплата зменшилась до 89 тис. ц зерна, або по 1,4 кг. В 1959 р. передбачалось видати вже 105 тис. ц зерна, або по 1,8 кг. Купівельна спроможність на душу населення зросла за останні три роки з 1,2 тис. крб. до 1,8 тис. крб. на рік. Відрахування в неподільний фонд у 1956 р. складало 21,6 млн. крб., у 1957 р. - 18,6 млн. крб., у 1958 р. - 22,6 млн. крб., і в 1959 р. в неподільний фонд повинно бути відраховано близько 24 млн. крб. [6].

Слід однак зазначити, що внаслідок цих заходів у колгоспах склались умови, за яких, з одного боку, майже всі сторони економічного життя господарств контролювались рублем, а з другого - оплата праці, як і раніше, обраховувалась за трудоднями. Потрібен був принципово новий підхід у вирішенні питань оплати праці в колгоспах, більш ширше впровадження гарантованої заробітної плати. Досягнути цього можна було тільки шляхом відмови від обліку затрат праці в трудоднях і заміни її грошовими розцінками, тобто переходом на грошову форму оплати праці колгоспників. Необхідні передумови для цього склались.

При безумовній прогресивності такої (грошової) форми оплати праці не слід, однак, її було вводити огульно, забуваючи при цьому, що натуральна складова оплати теж мала певні позитивні сторони. Адже саме натуральна оплата в значній мірі впливала на забезпечення колгоспників продуктами харчування та кормами для худоби, що знаходилась в їх власності. Більшість колгоспів продавали своїм робітникам продукти за державними закупівельними цінами з розрахунку на зароблений карбованець. Оскільки ці ціни в порівнянні з роздрібними та ринковими були пільговими, колгоспи не могли реалізувати колгоспникам продукти в необмеженій кількості. Ця обставина зумовлювала не скільки вільний продаж, як розподіл за працею.

Заміна натуральної частини оплати грошовою не компенсувалась розвитком торгівельної мережі у сільській місцевості. Селяни змушені були значно частіше приїжджати до міста для придбання необхідних продуктів, перш за все, хліба, масла. Це значною мірою вплинуло на дестабілізацію продовольчої ситуації, збільшився дефіцит споживчих товарів у містах.

Зі збільшенням об'ємів та росту товарності виробництва, введенням системи державних закупівель зросли грошові надходження колгоспів, суттєво покращились їх можливості в забезпеченні нормального відтворюючого процесу. Розмір грошових надходжень на 100 га сільськогосподарських угідь зріс за 1951-1960 pp. у 6 разів (з 1,7 тис. до 10,2 тис. крб.), в тому числі від рослинництва - в 4,7 раза (з 1,2 тис.