На основі цього спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 6 березня 1956- р. "Про Статут сільськогосподарської артілі і дальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва й управлінні справами артілі " [9] було передбачено перехід на принципово нову систему оплати праці колгоспників. її реалізація підвищувала матеріальну зацікавленість селян у розвитку громадського господарства, зростанні продуктивності праці, ролі трудодня. В зв'язку з тим, що практика розподілу прибутків по трудоднях після закінчення господарського року недостатньо стимулювала розвиток сільського господарства, колгоспам рекомендувалося за рішенням загальних зборів щомісяця видавати членам артілі авансом на трудодні не менш, як половину коштів, одержаних від держави як аванс по контрактації, закупках і обов'язкових поставках сільськогосподарської продукції. Колгоспи самі встановлювали порядок і розміри додаткової оплати праці натурою і грішми за перевиконання планів.

Варто зазначити, що до прийняття цієї постанови додаткова оплата праці в колгоспах виплачувалась за перевиконання планів в однакових розмірах для всіх колгоспів області, краю, республіки, без врахування рівня виробництва й економічних можливостей кожного колгоспу. Це стримувало ініціативу колгоспників у досягненні більш високих економічних показників.

Вже в другій половині 1956 р. в Україні регулярне авансування членів артілі було впроваджене в 61% колгоспів. У 1958 р. грошові фонди для авансування своїх працівників вже мали понад 80% колгоспів республіки [10]. При цьому не зайвим було б наголосити на тому, що навіть при введенні авансування колгоспників це не вирішило проблему рівня оплати праці. Зарплата робітників промисловості та державних службовців значно перевищувала розмір оплати праці трудівників сільського господарства. Наприклад, за розрахунками західних експертів, для того, щоб досягти хоча б рівня оплати робітників радгоспів, колгоспникам України в 1962-1964 pp. потрібно було додатково виплатити 750 млн. крб., а також видати 6,4-7,5 тис. тонн зерна [11].

Цікаву думку висловлює В.В.Зіновчук щодо проблеми підвищення закупівельних цін. Він вважає, що М.С.Хрущов розбудив "сплячого звіра" інфляції, що після кожного підвищення цін уряд змушений був здійснювати інші додаткові заходи для запобігання деяких гострих соці- ально-економічних проблем. "Інфляційні проблеми, що захлиснули Україну в 90-х роках, - пише автор, - взяли своє коріння в часи хрущов- ського правління" [12].

Зростання поголів'я і підвищення продуктивності громадського тваринництва, зокрема високі надої молока, створили можливість для задоволення потреб селян в цьому виді продуктів за рахунок колгоспів. Так, наприклад, колгосп "Здобуток Жовтня" Тальнівського району Черкаської області з метою підвищення товарності господарства з 1958 р. почав продавати молоко колгоспникам по 10 коп. за літр [13]. З часом ця практика набула широкого поширення.

Слід однак зазначити, що таке, здавалось би, прогресивне рішення привело до того, що чимало колгоспних сімей передчасно продали своїх корів, що, в свою чергу, призвело до зменшення поголів'я продуктивної худоби, а отже, і негативно позначилось на забезпеченні молочною продукцією населення в цілому.

Введення більш чіткої і розгалуженої системи додаткової оплати позначилось на факторі підвищення продуктивності праці та збільшенні бюджетів селянських сімей.

Таким чином, соціально-економічний розвиток села в 50-ті роки дозволив передовим колгоспам перейти на грошову оплату праці колгоспників без нарахування трудоднів. Однак це виявилось досить складною справою. З одного боку, це зближувало селян за класово- диференціюючою ознакою з робітниками, інтелігенцією та службовцями. Разом з тим в економіці з'являлись нові труднощі, пов'язані з тим, що селянин як виробник сільськогосподарської продукції, відмовляючись від ведення підсобно- го господарства, не лише перестав продавати, більше того, почав купувати її сам. Таким чином, соціальні заходи випередили економічні можливості їх реалізації.

Однак навіть такі, досить суттєві заходи по поліпшенню матеріальної зацікавленості колгоспників у розвитку сільськогосподарського виробництва і підвищенні продуктивності праці не здатні були кардинально вплинути на рівень виробництва та результативність справ в сільському господарстві в цілому. На стані справ в аграрному секторі економіки продовжували негативно позначатись загальні недоліки системи механічного планування сільськогосподарського виробництва, його стимулювання через частковий ціновий механізм (в цілому бюрократичний, до крайнощів зацентралізований), фактор матеріального стимулювання та інші причини економічного, технологічного та організаційного характеру. Постійно зростаючі потреби держави в продовольстві та в сільськогосподарській сировині все більш загострили проблему розробки та невідкладного здійснення комплексної системи заходів в подальшому розвитку та підвищенні ефективності аграрного сектора економіки, що були органічною сутністю в цілому непорушної адміністративно-командної системи управління економікою.

Література

Таким стало наше село // Радянська Україна. - 1955. -28 січня. -С. 3.

Скрипник С. Трудові успіхи тваринників // Там само. - 17 серпня - С. 2.

XX з'їзд Комуністичної партії України: Стенографічний звіт. - К: Держполітвидав України, 1956. - „R. 62.

Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО), ф. Р4-619, on. 1, спр. 84, арк. 46-48.

Миронець М. Порушують принцип матеріальної заінтересованості П Радянська Україна. - 1954. - 22 вересня . - С. 2.

ДАЧО, ф. Р-1577,