Головним джерелом існування адміралтейських поселенців було землеробство та тваринництво.

Мешканці Богоявленська вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь, овес, гречку, картоплю, овочі. Так, у 1857 р. було всього посіяно (в четвертях ): озимини - 1462 (зібрано - 8550); ярових - 1929 (зібрано - 11227); картоплі - 500 (зібрано - 1100). Якщо взяти відомості про озимий посів зернових за 1858 р. та яровий за 1859 р., то на 1 десятину висівали: жита озимого - 6 четвериків, пшениці озимої, арнаутки, гірки і ячменю - по 7, вівса - 1 четверть, проса - 1 четверик, одержуючи жита озимого, гірки, проса - по 3 копи, пшениці озимої, арнаутки, ячменю - по 4, вівса - 5 кіп . Поселенці розводили різноманітну худобу. Так, у 1860 р. мешканці Богоявленська мали 200 коней, 2500 голів рогатої худоби, 600 грубошерстих овець, 1050 свиней, 70 кіз (всього 4420) [9].

Земля знаходилася в общинному користуванні. Спочатку кількість землі, якою користувалися мешканці Богоявленська, не була обмежена. Але у 1795 р. землеміром Полозовим було проведено розмежування землі, під час якого кращі ділянки були захоплені поміщиком Неранжичем і мешканцями Миколаєва [10]. Для поселенців була встановлена державна норма - 15 десятин землі на ревізьку душу [11], але в 1812 р. виявилося, що Богоявленську за кількістю ревізьких душ не вистачало до державної норми 4770 десятин землі [12], а у 1827 р. - вже 8875 десятин (на 1076 ревізьких душ припадало тільки 7265 десятин) [13]. Іноді поселенців підтримувало Чорноморське адміралтейське начальство, яке, наприклад, у 1847 р. клопоталось "про добавку землі з числа суміжних з с. Богоявленськом казенних земель". Після тривалого листування цьому селу Указом правительствуючого Сенату у квітні 1852 р. було наділено 2832 десятини землі, але і після цього на одну ревізьку душу припадало трохи більше чотирьох десятин. У 1856 р. поселенці купили за 6600 крб. у дружини віце-адмірала Дмитрієва 246 десятин землі, однак у наступному році російське товариство пароплавства і торгівлі відібрало у них цю землю, повернувши їм гроші [14].

Залежачи від Морського відомства, мешканці села повинні були виконувати різні роботи на його користь. Так, за розпорядженням обер- штер-крігс-комісара і кавалера М.Л.Фалєєва один день на тиждень вони ходили на казенні роботи: орали, сіяли, боронували, заготовляли сіно для волів, працювали в садах і на городах біля Богоявленська і Миколаєва. Адміралтейські поселенці також працювали на підприємствах Морського відомства теслярами, ковалями, чорноробами. Ніяких податків вони спочатку не сплачували [15]. Однак з 1794 р. богоявленські поселенці, замість виконання робіт на користь Морського відомства, повинні були платити оброк по 4 крб. у рік із кожної душі чоловічої статі. Оброчні гроші надходили до інтендантської експедиції Чорноморського адміралтейського правління двічі на рік - у січні і липні. На ці гроші для виконання адміралтейських робіт брали вільнонайманих, а поселенці залишалися у селах і займалися, в основному, землеробством та тваринництвом. Якщо вмирала людина чоловічої статі, але ще числилася за останньою ревізією як жива, то сім'я повинна була платити за неї оброчні гроші. В разі неможливості це зробити сільська община повинна була взяти тягар на себе [16].

Поселенцям для вільного в' їзду в різні міста з метою заробітків та інших потреб давали спеціальні пропускні білети, причому "тільки надійним людям, які без сумніву можуть повернутися на попереднє місце проживання", за найменші провинності мешканці адміралтейських сіл підлягали тілесному покаранню [17].

Морському відомству було невигідно, щоб на його підприємствах працювали вільнонаймані, а не адміралтейські поселенці - більш дешева робоча сила.

Четверть = 8 четверикам. Місткість четверті зерна жита складала близько 8 пудів. Копа хліба в Україні складалася із 60 снопів.

Тому, згідно з "Высочайше утвержденным мнением Государственного Совета" від 3 лютого 1812 р., богоявленці були звільнені від плати оброчних грошей і направлені працювати на суконну фабрику, а з 1818 р. - і на парусну фаб- рику, які знаходилися в їхньому селі. До робіт на фабриках залучалися працездатні чоловіки від 12 до 60 років, а після їх закриття у 1835 р. поселенців перевели на інші підприємства Морського відомства. Виконували мешканці села, в основному, рядові роботи, тобто працювали чорноробами, змінюючись по черзі. До праці жителі Богоявленська залучались таким чином: "У кожному адміралтейському селищі здатних до робіт поселян розділити на три частини, один поступав на роботу, а двоє, що залишалися в селі, займались обробітком власної ріллі, приготуванням всього потрібного для власного їх утримання".

Робота була поставлена так, що кожна група змушена була відробити на підприємствах Морського відомства 12 місяців протягом трьох років. Платили їм за цю тяжку працю при портах по 9 крб. в місяць. З 1854 р., в зв'язку з заміною паперових грошей на срібло, вони стали одержувати по 2 крб. 70 коп. на місяць. На богоявленсь- ких казенних фабриках заробляли ще менше, тоді