Від робіт на користь Адміралтейства були звільнені жінки, а також церковні та сільські старости і писарі з сім'ями. Нездатних виконувати адміралтейські роботи через каліцтво або хвороби направляли на легкі роботи. Переходити адміралтейським поселянам до 60 років у купецький або інший стан було заборонено. За найменші провинності поселян карали фізично, штрафували [19].

Життя поселенців проходило за суворими регламентаціями з боку Чорноморського адміралтейства, яке вважало їх своїми кріпаками і навіть шлюби влаштовувало за своїм розсудом. Наприклад, поселянки не мали права виходити заміж за кріпосних, які належали поміщикам. Поділ господарства дозволявся тільки батькові з синами, які вже мали свої сім'ї, або брату з братом. Неодруженим синам це робити не дозволялося. В карних і цивільних справах поселенці були підпорядковані судовим установам Морського відомства, причому розгляд цивільних судових справ знаходився в компетенції доглядачів та сільських старостів. Якщо хтось із поселенців захотів би побудувати собі будинок, він змушений був звернутися спочатку до сільського старости, який інформував про це офіцера- доглядача. Остаточно це питання вирішував управитель Чорноморськими адміралтейськими поселеннями. Поселенці мали будуватися тільки на планових місцях і за планом (будинки повинні були бути одного розміру - в довжину 30, а в ширину - 15 сажнів), а не так, як кому забагнеться. За невиконання цього розпорядження (воно було надіслане доглядачам і сільським старостам у 1818 р. для керівництва) поселенцям загрожувало суворе покарання. Місце для будівництва будинку давалося тільки тим, хто мав свою сім'ю і не жив з батьками. Після досягнення 60-річного віку мешканці адміралтейських сіл звільнялися від будь-яких робіт на користь Морського відомства, їм дозволялося виходити із своєї общини. Такі поселенці передавали права на поземельні ділянки і будинки, які їм належали, своїм нащадкам або іншим поселенцям, але не стороннім особам, бо вся земля поселенців розглядалася як власність Адміралтейства, що тільки знаходилась у тимчасовому користуванні мешканців адміралтейських сіл [20].

Бурхливий розвиток капіталізму в Україні в першій половині ХІХ ст. все більше і більше, незважаючи на суворі регламентації життя поселенців з боку Морського відомства, втягував Богоявленськ, як і інші адміралтейські села, у ринкові зв'язки. Так, в 1860 р., крім поселенців, які займалися торгівлею, в Богоявленську було: 3 шевця, 5 пічників, 1 столяр, 1 купець 3-ї гільдії, 2 селянина - торговці 4-го розряду [21].

Згідно з відомостями дореволюційного дослідника Шмідта, в адміралтейському селі Богоявленську у 1858 р. було: дворів - 570, млинів - 61, церков - 1, сільських магазинів - 1, бакалійних крамниць - 9, заїжджих дворів - 1 [22].

У Богоявленську з 1852 р. відбувалися ярмарки. Торгівля велася, головним чином, хлібом та худобою. Оборот ярмарків був досить великим. Так, у 1859 р. було привезено на ярмарку товарів на суму 11800 крб., а продано - на 5670 крб. Ярмарки в Богоявленську проводилися двічі на рік: перша - в день Вознесіння Господня, а друга - в день Різдва Пресвятої Богородиці - 8 вересня [23].

Розвиток капіталізму привів до глибокої диференціації поселян. Наприклад, у мешканця Богоявленська Ф.Романова в 1838 р. було 15 голів рогатої худоби і 200 овець, він посіяв більше 13 четвертей хліба, тоді як у цьому населеному пункті в 1838 р. зовсім не сіяли 11, не мали овець, коней, рогатої худоби - 5 господарств. Богоявленський поселянин Іван Дубинка у 1847 р. посіяв: 8 четвертей жита, 3 четверті озимої пшениці, 2 четверті арнаутки, 1 четверть 4 четверика гірки, 2 четверті ячменю, 1 четверть 4 четверика вівса, тоді як на той час по 1 четверті і менше четверті посіяли жита 165 господарств із 409. На 1 січня 1847 р. поселянин Макар Дубинка мав 8 коней і 12 голів рогатої худоби, тоді як на той час зовсім не мали рогатої худоби 50 господарств із 409 [24].

Тяжке економічне становище більшості поселян доповнювалось відсутністю кваліфікованої медичної допомоги, що призводило до високої смертності серед мешканців Богоявленська, особливо серед дітей. Так, у 1861 р. в селі проживало 4911 осіб, вмерло - 67 (із них - 38 дітей віком до 5 років) [25].

Стан народної освіти теж був не кращим. У 1861 р. (перед скасуванням залежності адміралтейських поселян від Морського відомства) при приходській церкві в Богоявленську не було школи [26].

Об'єктивні закони розвитку країни, розклад феодально-кріпосного ладу поставили царизм перед необхідністю заміни примусової праці адміралтейських поселян вільнонайманою. 14 липня 1861 р. "Высочайше утвержденным мнением Государственного Совета" була скасована залежність Чорноморських адміралтейських поселенців від Морського відомства. Їм було надано право зараховуватися в міські або сільські стани на підставі загальних законів, колишні поселенці повинні були платити казні і земству податки та відбувати повинності. Самі ж адміралтейські поселення (в тому числі і Богояв- ленськ) були перетворені в пригороди і підпорядковувалися Миколаївському військовому губернатору. Земля, яка належала адміралтейським селам, була залишена за пригородами. Ділянки зайняті під будинки, подвір'я, городи, сади поселян були передані їм в повну власність з правом передачі і відчуження стороннім особам. Польові землі, які знаходилися