Українські національні формування на Миколаївщині у 1917 - 1918 рр.

Важливою в i хою непростого процесу самовизначення України постають події 1917-1918 рр., коли водночас було і так багато досягнуто у справі розбудови української держави і настільки ж багато втрачено та нереалізовано.

Історичний досвід переконує нас - гарантом існування незалежності країни виступають її збройні сили, їх здатність відстояти Батьківщину від будь-чиїх зазіхань. У 1920-30 роки проблемі будівництва Збройних сил УНР та Української держави Скоропадського було присвячено чимало праць [1]. В останній час також з'явилось багато досліджень, присвячених українським збройним силам 1917-18 рр. [2]. Але їх автори майже не торкаються півдня України. Тому автор даної статті ставить своєю метою висвітлити процес створення українських військових формувань на Миколаївщині.

Лютнева 1917 року революція дала поштовх до розгортання національного руху на Україні, утворення Української Центральної Ради, яка стала центром для об'єднання всіх українських організацій на основі спільної вимоги - надання Україні автономії. Ідеї соціального та національного визволення в перші дні революції охопили й армію.

В умовах першої світової війни в армії була зосереджена найбільш активна частина чоловічого населення. З 15 млн. мобілізованих під час війни до російської армії понад 5 млн. було з України. Миколаївщина входила до складу Одеського військового округу і була тиловим районом Румунського фронту, на якому було зосереджено 1,6 млн. чоловік.

Про падіння самодержавства в Миколаєві стало відомо 1 березня 1917 року. На той час до складу Миколаївської військової залоги входили 45-й запасний піхотний полк, 456-та і 465-та піші дружини, окремий Чорноморський артдивізіон, 34-та окрема легка батарея, моторно-понтонний батальйон, козача сотня та різні допоміжні дружини, а також повітроплавальний парк [3].

Протягом 1917 року в різний час у Миколаєві перебували також військові кораблі: лінкор "Імператор

Олександр ІІІ" (а згодом лінкор "Воля"), транспорт "Дон", крейсер "Адмирал Нахимов", міноносці "Цериго" та "Жуткий", підводні човни "Утка" та "Нерпа".

Але вже 7 березня 1917 року в приміщенні Міської думи зібрались 150 виборщиків і військових частин Миколаївської залоги, де було створено Раду військових депутатів. Головою Ради обрано прапорщика А.О.Ряппо.

Після повалення самодержавства в місті активізуються політичні партії, виникають нові організації та рухи. Серед військових Миколаєва створюються "Союз матросів", "Союз воєнно-морських чиновників", "Союз офіцерів Миколаївської залоги", "Союз євреїв-воїнів" [4].

Союз георгіївських кавалерів м.Миколаєва звертається до Тимчасового уряду з проханням позбавити Миколу ІІ георгіївського хреста, а цесаревича Олексія - георгіївської медалі. [5]

Наприкінці березня - на початку квітня 1917 року активізується в місті український національний рух. 9 квітня 1917 року відбулися організаційні збори товариства "Просвіта". Від миколаївської "Просвіти" на Український Національний Конгрес у Київ був направлений представник. 23 квітня в Миколаєві у приміщенні цирку Шеффера відбулося Українське Віче, яке було скликано Українським Організаційним Комітетом м.Миколаєва (голова Б.В.Брояківський) [6].

Розгортається агітаційна робота серед залоги міста, наслідком якої було посилення національної свідомості серед солдатських і матроських мас. Так, 15 квітня 1917 року судовий комітет міноносця "Жуткий" передав казначею "Союзу матросів" 20 крб. 89 коп., зібраних офіцерами, кондукторами, матросами міноносця на придбання національного українського прапора [7]. А 17 травня відбулися установчі збори військового гуртка "Курінь", метою якого було: "1) національно-політичне самовиховання; 2) поширення між військами національно-політичної свідомості через агітацію словом і належною літературою; 3) агітація федерально- республіканських ідей..." [8]. У статуті відзначалося, що членами гуртка можуть бути українці за походженням і всі взагалі зацікавлені українським відродженням". На зборах гуртка було ухвалено передплачувати газети "Нова Рада", "Вісник товариства "Просвіта" [9].

Українські військові організації мали всі підстави стверджувати, що поступова українізація в армії не тільки не зашкодить її боєздатності, а й припинить той моральний розклад, який уже йшов на повну силу через перевтому солдатської маси внаслідок виснажливої війни. В той час, коли із діючої армія перетворилася на дезертуючу, українські частини були найбільш дисципліновані та боєздатні.

Тому верховний головнокомандуючий генерал О.О.Брусилов дав дозвіл на формування українських національних частин. 25 червня 1917 року за № 217 по Миколаївській залозі генерал Маркс видав наказ, в якому пропонувалося негайно формувати з бажаючих українські роти, зводячи їх у батальйони для відправки на фронт. У наказі для нагляду за цим розпорядженням запрошувалися представники від Миколаївської Української Ради [10].

1 жовтня місцева преса надрукувала листа від солдат-українців, відправлених на фронт. "Шановний добродію, пане редактор! Офіцери і козаки-гайдамаки першого ешелону з міста Миколаєва щиро просять Вас висловити подяку всім українським організаціям м.Миколаєва, що взяли участь у проводах ешелону, а особливо щиру подяку Укр. Робітничій Партії за підношення нам прапора, а також подяку представникам українських організацій О.О.Зимі, Б.В.Брояківському... Хорунжий гайдамацького куреня Савчир" [11].

Влітку - восени 1917 року на Чорноморському флоті, де переважну більшість складали українці, активно йшов процес українізації військових кораблів. Про це свідчить такий факт: 29 жовтня на загальних зборах представників від українських політичних партій, організацій, гуртків Миколаєва, що відбулися в приміщенні "Просвіти" по вул. Московській, 3, були і "флотські українці" з крейсера "Адмирал Нахимов", транспорту "Дон", підводного човна "Утка" [12]. В цей же день загальні збори Морського арсеналу визнали Центральну Раду