Таким чином, в січні - лютому 1918 року на Миколаївщині, як і майже по всій Україні, перемогла радянська влада. Українська Народна Республіка не мала на той час боєздатної регулярної армії. Тільки 3 січня 1918 року Центральна Рада прийняла рішення про створення Народної армії, але втілювалося воно в життя дуже повільно і було надто запізнілим [27].

Після підписання 9 лютого 1918 року між Центральною Радою і країнами Четверного союзу Брестської угоди, австро-німецькі війська рушили на Україну.

березня німці підійшли до Миколаєва з боку Одеси. Загони червоногвардійців вчинили їм опір. Але захоплення міста німцями було полегшено діями главкома групи радянських військ - Муравйова, які привели до дезорганізації оборони. 16 березня червоногвардійці почали залишати позиції. В місті їх затримували та обеззброювали створені бойові есерівські, єврейські та українські дружини [28]. А в ніч з 16 на 17 березня за наказом командира українського Запорізького полку Шевчука, 7 козаків-запорожців та 6 із " Вільного козацтва" увійшли до казарми кулеметної команди червоногвардійців і швидко обеззброїли їх, захопивши 16 кулеметів і 20 коней [29]. Ці трофеї були доставлені у створений тимчасовий український штаб, його очолив О. М. Поляков. Штаб для охорони міста почав формувати з добровольців загони "вільних козаків".

березня 1918 року німецькі війська увійшли в Миколаїв. Німецьке командування заявило, що єдиним представником влади в місті вважає міську Думу, а місцева українська організація "розглядається поки як організація національного характеру" [30]. Комендант міста генерал Науман оголосив: "Особи, що перебувають у складі українських військових частин, повинні мати свою відзнаку на одязі і мати при собі посвідчення двома мовами, підписане німецьким і українським командирами" [31].

20 березня українські формування в місті очолив "комісар українських військ м.Миколаєва" К.Бойчук, а його помічником став М.Нестеренко [32]. По місту був розповсюджений наказ по Одеському військовому округу від 3 березня 1918 року за № 5, в якому пропонувалося всім офіцерам та солдатам УНР "мати на лівому рукаві пов'язку національних українських кольорів "блакитного з жовтим" [33].

Після повернення до Києва уряд УНР приступив до створення національної армії. У квітні 1918 року військове міністерство та Генеральний штаб опрацювали новий план організації армії на основі територіального набору. Українські політичні й військові провідні кола переконалися остаточно, що наймані та випадково сформовані добровільні загони не можуть замінити регулярної армії. Планувалося, що українська армія буде складатися із 8 корпусів піхоти та 4 дивізій кінноти. На півдні України з 15-ї та 4-ї піхотних дивізій формувався 8-й армійський корпус (штаб - м. Одеса). 17 квітня 1918 року військовий міністр Жуковський призначив командиром 8 армійського одеського корпусу генерала Ф.О. Колодія [34].

Спочатку до складу корпусу входила 12-та кінна дивізія (отаман Адамович) у складі 3-х полків. Її 12-й гусарський Ахтирський полк був розташований у Вознесенську [35]. Але потім дивізія була переведена на Подолію.

Уряд УНР не встиг виконати намічений план по організації нової армії, бо 29 квітня 1918 року, після державного перевороту, до влади прийшов гетьман П.Скоропадський. Гетьманський уряд продовжував формування регулярної армії, за планом, наміченим Центральною Радою. Але організація війська за часів гетьмана не вийшла поза межі підготовки офіцерських кадрів. Створювалася лише основа майбутньої армії. Це пояснюється тим, що, по-перше, німецьке командування не було зацікавлено, щоб на Україні існувала численна, боєздатна армія; по-друге, селянство, з якого формувався рядовий склад армії, вороже ставилося до гетьманської влади, і уряд не поспішав проводити мобілізації.

24 липня 1918 року Рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов' язок та затвердила план організації армії, яка в мирний час повинна була мати 175 генералів, 14930 офіцерів та 291221 молодших офіцерів і солдатів [36].

8-й армійський (Одеський) корпус, який комплектувався на півдні України, згідно з наказом гетьмана, перейменувався у 3-й Херсонський корпус [37]. Призначався і новий командир, замість Ф.О.Колодія, генерал-майор О.І.Березовський.

За часів гетьманату у Миколаєві були розташовані 17 Олександрійський піхотний полк (штаб - вул. Таврійська, 3), повітроплавальний загін, 6-та гарматна бригада, а також зенітна частина з кількох "позиційних аеробатарей" та кулеметної команди. Отаманом міста був полковник Черепанов, а командиром залоги - Євтушевський.

За наказом військового міністра генерал-бунчужного О.Рагози 70-й окремий важкий артдивізіон розташувався у Вознесенську [38].

Український морський генеральний штаб виділяє кошти на розбудову воєнного порту Миколаєва. А лазарет у місті Очакові передається за наказом військового міністра із Військово-санітарного управління до Головного санітарного управління флоту

[39].

Третій і останній період, пов' язаний з українськими національними формуваннями на Миколаївщині, відзначається перебуванням на півдні України "Республіканських військ східної Херсонщини" на чолі з отаманом М.О.Григор'євим. З другої половини 1918 року, за дорученням С.Петлюри, Григор'єв готував повстання проти гетьмана П.Скоропадського на півдні України. В листопаді 1918 року він, об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, передав їх у розпорядження Директорії УНР.

На початку грудня 1918 року, наступаючи з півночі, війська Григор' єва наблизились до Миколаєва. На станції Водопій відбувся бій між гетьманськими військами і республіканцями (петлюрівцями) Григор'