УДК [94:32] (477.7) "19"

Кульчнцька О.В., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Теоретична і практична діяльність есерів на Півдні України (початок XX ст.)

Автор статті акцентує увагу на практичній роботі соціалістів-революціонерів на Півдні України на початку XXст

The author of the article pays a special attention to the practical activity of socialist revolutionaries (essers) on the South of Ukraine in the beginning of the XX-th century.На початку XX ст. на території Півдня України, що входила до складу Російської імперії, існувала значна кількість російських політичних партій, серед яких і партія соціалістів- революціонерів (есерів), діяльність якої у зазначеному регіоні відігравала певну роль у суспільно-політичному житті того часу.

Тема діяльності різних політичних партій в дореволюційний час завжди була актуальною, до неї неодноразово зверталися історики. Серед російських фахівців ґрунтовно досліджували діяльність есерів К.В.Гусєв [1] та ДБ.Павлов [2]. Вітчизняні історики також здійснили наукові розвідки, які висвітлюють різні сторони діяльності есерівських організацій. Так, Р.І.Вєтров та С.ПДонченко розглядають їх в комплексі з іншими політичними партіями, використовуючи методи порівняння [3]. А.І.Павко чільне місце приділяє історіографії проблеми [4], а В.Волковинський зосереджується на есерівському тероризмі [5]. Проте діяльність есерівської партії на регіональному рівні вивчена ще недостатньо. Автор даної статті, вводячи до наукового обігу деякі нові матеріали, ставить своєю метою більш детально висвітлити теоретичну й практичну діяльність російських есерів Півдня України на початку XX ст.

Партія соціалістів-революціонерів виникла у 1901 р. шляхом об'єднання "Південної партії", яка діяла в Україні з центром у Харкові, "Північного союзу соціалістів-революціонерів" у Петербурзі та есерів Поволжя [б]. Згодом всі великі міста України були охоплені мережею есерівських організацій. Крім Харкова та Катеринослава, в 1904 р. її місцеві комітети існували в Одесі та Херсоні [7], а прокламації "Наші задачі", "До солдатів", "До всіх робітників і робітниць" м. Миколаєва, що потрапили до місцевої жандармерії у відповідний період, свідчили про те, що есери діяли і в Миколаєві [8]. Вже в 1907 р. в Херсонській губернії, до складу якої входили Миколаїв, Одеса, Херсон, існувало 114 місцевих організацій, які нараховували 1263 особи [9]. Взагалі серед мешканців Півдня України вони користувались політичним впливом.

В основному місцеві осередки формувались зверху донизу: спочатку виникало "ядро", керівний орган, а потім вербувались члени і створювались підрозділи, які діяли в тому чи іншому напрямку. До структури місцевої організації зазвичай входили: союз пропагандистів, агітаторська сходка і технічна група (типографська і транспортна) [10].

Теоретичні настанови есерів були розглянуті на І з'їзді партії, який відбувся 29 грудня 1905 - 4 січня 1906 pp. З'їзд затвердив програму і статут, згідно з яким окреслювалась кінцева мета: "Партія соціалістів-революціонерів, здійснюючи боротьбу з самодержавством, агітує за скликання Установчих Зборів для ліквідації самодержавного режим}' і перевлаштування всіх сучасних порядків в дусі встановлення вільного народного правління, особистих свобод та захисту інтересів праці" [11].

Есери виступали за революційне повалення самодержавства, соціалізацію землі, а потім - за еволюційний розвиток країни, яка, на їх думку, в той час ще не була готова до соціалістичної революції. Тому вважали, що до соціалізму можна перейти завдяки соціальній революції, тобто без насилля.

Для реалізації власних задумів соціалістам- революціонерам потрібні були сили, які б могли їх здійснити. На кого ж спирались есери? У третьому номері "Революционной России" зазначалось, що "головну увагу партія звертала на діяльність двох верств населення: промислових робітників крупних центрів та інтелігенцію". Також наголошувалось, що робітництво складає головне підґрунтя партії [12]. Виходячи з цього, есери розгорнули пропагандистсько-агітаційну діяльність серед робітників Півдня України.

Як конкретні вимоги вони пропонували встановити мінімальну заробітну плату та 8- годинний робочий день, створити профспілки, запровадити на підприємствах страхування робітників та забезпечити їм охорону праці.

В 1905 р. діяли "Миколаївська робітнича організація соціалістів-революціонерів" [13], "Робітнича організація Одеського комітету есерів", з якою співпрацювали члени "Одеського союзу учнів соціалістів-революціонерів" [14] та деякі інші. Робота в місцевих осередках зводилась до занять з гуртками; підготовки ними пропагандистів; збору грошей на утримування явочних квартир, друку різних відозв, пропаганди в масах і війську.

Поліція намагалась своєчасно реагувати на дії есерів, прагнула заарештувати місцевих пар- тійців і ліквідувати їх типографії. Так, 30 квітня 1905 р. в Одесі, на квартирі міщанки Фрейди Розенберг, була заарештована топографія "Одеського комітету партії соціалістів- революціонерів", в якій працювали Лазар Берн- штейн і Хаім Гросман [15]. А в ніч з 16 на 17 червня 1906 р. заарештували типографію "Миколаївської робітничої організації соціаліс- тів-революціонерів", що розміщувалась в квартирі робітника Чорноморського заводу Петра Лупарева, серед затриманих опинились господар та його дружина - Пелагея Лупарева, Петро Носков, Андрій Голубицький та Арон Гершлер [16].

Незважаючи на арешти, есери продовжували свою революційну діяльність. У квітні 1907 р. вони активно діяли в Одеському порту. Там організовувались групи агітаторів, які повинні були створити гуртки з 8-10 осіб і вести в них роботу. Головним керівником в портовій організації була "Маня Портовая" (справжнього імені, на жаль, з'ясувати не вдалось) [17].

Жінки-есери діяли і в інших південних містах. Наприклад, миколаївською охранкою на Клавдію Митрофанівну Паніну була заведена особова справа про її діяльність в партії, де зазначалось, що "в