Чорноморські адміралтейські поселення у

1790-1829 рр.

На сучасному етапі розбудови Української незалежної держави триває інтерес наших співвітчизників до історичного минулого українського народу.

У середніх навчальних закладах і вузах викладається "Історія України", вводяться інші сучасні програми.

Стало питання об'єктивно розглянути факти з історії України, які раніше або приховувалися від широкої громадськості, або подавалися в деформованому, перекрученому вигляді. Треба усвідомити суть сучасних поглядів на минуле і закономірність перегляду колишніх стереотипних оцінок та характеристик економічних, суспільно-політичних процесів, історичних подій і явищ.

Незважаючи на значні успіхи українських вчених в останні роки у вивченні історії нашої держави, все ж вона залишається ще недостатньо вивченою. Особливо це стосується історії окремих груп населення, які проживали в різні часи на території нашої Батьківщини, зокрема чорноморських адміралтейських поселенців.

Адміралтейські поселення в Російській імперії були розташовані в районах Балтійського (Охтенські) і Чорного морів.

Це були особливі населені пункти, жителі яких поєднували працю в сільському господарстві з обслуговуванням підприємств Морського відомства.

Історія Чорноморських адміралтейських поселень практично не вивчена в історичній науці. Окремі відомості з даної теми є у наукових працях дореволюційних дослідників А.О.Скальковського і

Шмідта та радянських вчених І.О.Бакланової, І. О. Гуржія, О. Й. Дружиніної, В. О. Духнича,

І.Тимофієнка та ін [1].

Значна частина документів, що стосується даної проблеми, зберігається в державному архіві Миколаївської області. Вони різні за своїм походженням і характером. Це канцелярська переписка, скарги поселенців, відомості про кількість населення, господарство, повинності мешканців адміралтейських сіл та інші матеріали.

Історія поселень охоплює період 1790-1861 рр., який можна поділити на два етапи: перший - 1790-1829 рр., другий - 1830-1861 рр.

Перший етап характеризується тим, що примусова праця мешканців адміралтейських сіл на підприємствах Морського відомства була в цілому продуктивною, не вичерпала своїх можливостей. Не було ще різкого розшарування серед поселенців на багатих і бідних, адміралтейські села не мали тісного зв'язку з ринком і торгівлею.

На другому етапі, в умовах різкого загострення конфлікту між продуктивними силами з відсталими феодальними виробничими відносинами, примусова праця поселенців стає гальмом у розвитку виробництва. Деякі підприємства Морського відомства (наприклад, суконна і парусна фабрики в Богоявленську) закриваються, не маючи змоги випускати якісну і дешеву продукцію. Гостро стає питання заміни примусової праці на вільнонайману. Товарно-грошові відносини, які в цей час особливо інтенсивно розвиваються в південній Україні, проникають в адміралтейські села, втягуючи їх у ринкові зв'язки, відбувається глибока майнова диференціація поселян.

У даній статті розглянемо історію чорноморських адміралтейських поселень на першому етапі їх існування, який починається з кінця ХVIII ст., коли до Російської імперії було приєднане північне узбережжя Чорного моря. Для будівництва Чорноморського флоту були потрібні робочі руки. Однак, незважаючи на великий приплив переселенців у Причорномор' я, гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо на підприємствах Чорноморського адміралтейства. Для забезпечення потреб Морського відомства у 1790 році йому були передані села, розташовані на березі Бузького лиману (Богоявленськ), у пониззі річки Інгулу (Калинівка і Воскресенськ), на чумацькому тракті Миколаїв - Херсон (Покровськ), на території сучасної Кіровоградської області (Богданівка і Знам'янка). У 1820 році замість Богданівки і Знам' янки Чорноморському адміралтейству були передані села Березнегувате і Висунськ [2].

Розглянемо докладніше, як проходив процес заселень кожного адміралтейського села.

Насамперед у 1784-1786 рр. були заселені Знам'янка та Богданівка, куди переведені кріпосні селяни князя Г.О.Потьомкіна. Коли у 1819 році було поставлено питання про перехід цих сіл у військові поселення, на той час в Богданівці вже мешкало 696 душ чоловічої і 691 жіночої статі, а в Знам'янці - 725 душ чоловічої і 756 жіночої статі, житлових будинків у Богданівні було 194, в Знам'янці - 202 [3].

Богоявленськ, Калинівка, Воскресенськ, Покровськ (Копані) заселені по "Высочайшему указу" від 2 липня 1789 року [4].

У село Богоявленськ примусово князем Г. О. Потьомкіним переселили селян із Київського, Новгород-Сіверського намісництв для адміралтейських робіт, добровільно поселились адміралтейські теслярі, матроси, звільнені від служби, солдати-інваліди та заштатні церковнослужителі. Крім цього, у 1794 році в Богоявленську були поселені з Білорусії майстрові Кричевського канатного заводу: прядильники, ткачі, гутники. У 1795 році тут проживали сім'ї, які були вільнопоселені - 15 душ чоловічої і 10 жіночої статі, а також заштатних церковнослужителів - 349 душ чоловічої і 329 жіночої статі, адміралтейських теслярів і майстрів - 10 душ чоловічої і 14 жіночої, кричевських ткачів - 68 душ чоловічої і 53 жіночої, солдат-інвалідів - 10 душ чоловічої і 6 жіночої статі. Усього: 452 душі чоловічої і 412 жіночої статі [5].

Покровськ був заселений заштатними церковнослужителями та вільнопоселенцями. У 1795 році в селі мешкали сім'ї із Київського та Чернігівського намісництв, які були вільнопоселені - 12 душ чоловічої і 7 жіночої статі та заштатних церковнослужителів - 40 душ чоловічої і 32 жіночої статі. Усього: 52 душі чоловічої і 39 жіночої статі. Дворів у населеному пункті було - 19 [6].

Села Калинівку і Воскресенськ примусово заселили російськими селянами, які втекли від поміщиків, були затримані й згідно з розпорядженням Г.О.Потьомкіна перетворені в адміралтейських поселенців. Крім них, у цих селах були добровільно поселені вихідці з Правобережної України, а також сім' ї ремісників, які прибули сюди з різних міст Російської імперії. Після