смерті князя Г. О. Потьомкіна до поселян Воскресенська і Калинівки продовжували зараховувати як примусово, так і добровільно селян, які втекли від поміщиків, вільних переселенців із різних міст Росії і України. У 1795 році в Воскресенську мешкали сім'ї вихідців із Росії - 243 душі чоловічої і 131 жіночої статі, із адміралтейських майстрових - 47 душ чоловічої і 28 жіночої статі. Усього: 290 душ чоловічої і 159 жіночої статі. В Калинівці були поселені сім'ї вихідців із України - 81 душа чоловічої і 75 жіночої статі. Таким чином, у 1795 році в Воскресенську і Калинівці проживали 371 душа чоловічої і 234 жіночої статі [7].
Березнегувате і Висунськ примусово були заселені у 1795 році переселеними державними селянами з Лівобережної України. У 1798 році в Березнегуватому мешкало 258 душ чоловічої статі, а в Висунську - 76 [8].
Адміралтейські поселення були підпорядковані Чорноморському адміралтейському управлінню, а також до 1798 року - канцелярії будування м.Миколаєва. З документів XIX ст. бачимо, що ці населені пункти спочатку перебували у безпосередньому віданні Чорноморської виконавчої експедиції, а потім управління Чорноморських адміралтейських поселень. Кожне село утворювало окрему общину, котра підпорядковувалась Морському відомству і мала безпосереднє місцеве управління. Морським відомством призначались у села доглядачі з офіцерів, котрі повинні були слідкувати за порядком, виконанням адміралтейськими поселенцями повинностей і про будь- які порушення повідомляти командуванню флоту. Місцеве управління складалось із сільського старости, писаря, помічника писаря, збирача податків, чотирьох гласних і одного десятського і мало назву "зборная изба", котра, крім питань сільського управління, виконувала всі розпорядження офіцерів-доглядачів. Особи, які входили до складу "зборной избы", обирались на три роки, крім сільського писаря, котрого призначали або наймали за угодою [9].
Головним джерелом існування адміралтейських поселенців було землеробство та тваринництво. Вирощували зернові хлібні культури: пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, а також городню зелень, капусту.
Гречку, горох, сочевицю, квасолю, льон, коноплі сіяли мало, урожайність їх була низькою. За період 17901829 рр. даних про те, скільки висівали на 1 десятину зернових, у документах не знайдено. Якщо взяти відомості про озимий посів зернових за 1858 рік та яровий за 1859 рік, то в середньому в адміралтейських селах на 1 десятину висівали 6 четвериків жита (одержували 3 копи), 6 четвериків пшениці (одержували 3,5 копи), 7 четвериків ячменю (одержували 3,5 копи), 7,5 четвериків вівса (одержували 4 копи), 2 четверика проса (одержували 3,5 копи ) [10].
Крім землеробства, у поселенців важливу роль відігравало тваринництво. Розводили коней, рогату худобу, грубошерстих овець, в деяких селах займалися бджільництвом. Про це свідчать дані на 1 січня 1820 року: в Калинівці було 40 колод бджіл, 800 грубошерстих овець, 15 коней, 800 голів рогатої худоби; в Воскресенську - 1050 грубошерстих овець, 35 коней, 1050 голів рогатої худоби; у Висунську - 40 коней, 1100 голів рогатої худоби, 900 грубошерстих овець, 7 колод бджіл; в Березнегуватому - 30 колод бджіл (дані по тваринництву відсутні); в Покровську - 375 грубошерстих овець, 401 голова рогатої худоби (бджіл і коней не було); в Богоявленську - 2938 грубошерстих овець, 98 коней, 1500 голів рогатої худоби (бджіл не було) [11].
"Четверть = 8 четверикам. Місткість четверті жита, зерна складало близько 8 пудів. Копа хліба на Україні складалась із 60 снопів. - О.С.
Земля знаходилась в общинному користуванні. До 1795 року кількість землі, якою користувались поселенці, не була обмежена. Так, жителі с. Богоявленська "сначала их заселения покойным обер- штер-кригер комиссаром Фалеевым наделены безобидным и соразмерным участком земли для хлебопашества и сенокошения...". У 1795 році землеміром Полозовим було проведено розмежування землі, під час якого кращі землі поселян с. Богоявленська були захоплені поміщиком Неранжичем і мешканцями м.Миколаєва [12]. Для поселенців була встановлена державна норма - 15 десятин землі на ревізьку душу [13], та коли у 1812 році межова контора направила землеміра Кирилова для відмежування місту Миколаєву і адміралтейським селам земель, виявилося, що с. Богоявленську вже тоді за кількістю ревізьких душ не вистачало до державної норми 4770 десятин землі [14]. Захоплення поміщиками земель продовжувалось. У 1827 році в с. Богоявленську не вистачало до державної норми вже 8875 десятин землі (на 1076 ревізьких душ припадало тільки 7265 десятин землі). Те саме відбувалось з іншими адміралтейськими селами. Так, в Воскресенську і Калинівці у 1827 році мешкало 1112 ревізьких душ, які мали 16120 десятин землі, хоч повинно було бути 16680 десятин [15]. В Березнегуватому в 1798 році було 258 ревізьких душ, які мали 11500 десятин доброї землі (на 7630 десятин більше державної норми), тоді як у 1827 році на 943 ревізькі душі припадало тільки 10796 десятин 2084 сажнів землі (вже не вистачало до норми 3348 десятин 316 сажнів). В Висунську у 1798 році було доброї землі на 14860 десятин більше норми, тоді як у 1827 році вже невистачало 3618 десятин землі [16]. Із земель, які належали с.Висунську, поміщик Степанов захопив 6 тис. десятин землі, князь Любомирський - 1500 десятин.
Мешканці сіл довго, проте безрезультатно, боролись за повернення своїх земель. Так, Висунська община ще у 1806 році подала позов на поміщика Степанова і князя