УДК [94:331.2:63] (477)

Десятніков І.В., Черкаський державний технологічний університет

Оплата праці сільськогосподарських робітників в Україні у кінці XIX - на початку XX ст.

У статті висвітлюється питання оплати праці сільськогосподарських робітників в кінці XIX- на початку XX ст Аналізуються форяш оплати праці та 'їх поширення, чинники, що впливали на рівень оплати праці, розмір номінальної та реальної заробітної плати залежно від регіону, строку найму, виконуваних робіт, статі та вмінь робітника, її динаміка протягом зазначеного періоду.

The question of agricultural workers payment at the end of the XIX th - beginning of the XX th century is highlighted in the article. Forms of payment and their distribution, factors which influenced the level of payment, the amount of wages depending on the region, term of work, gender and worker's skills are under the analysis.Однією з визначальних умов найму сільськогосподарських робітників є питання оплати праці. В умовах сучасного реформування аграрного сектора економіки України воно має особливу вагу. Тому вивчення попереднього досвіду періоду кінця XIX - початку XX ст., коли спостерігалося значне розширення використання найманої праці у сільському господарстві, є актуальним і сьогодні.

Даній темі присвячено багато праць як тогочасних, так і пізніших авторів. Економістами кінця XIX - початку XX ст. (М.Ф.Анненський, Я.Я.Полферов, М.В.Шаховський та інші) розглядався насамперед рівень номінальної заробітної плати - середній по губерніях, роках і сільськогосподарських сезонах та її динаміка протягом даного періоду [1]. Дослідниками 20-х pp.

(С.Струмилін, А.В.Шестаков, М.О.Дубенецький, В.Львов, ІГ.Дроздов) значна увага приділялася рівню не лише номінальної, але й реальної заробітної плати, зокрема наймитів періоду непу [2]. Для пізніших радянських істориків (А.Казаков, В.П.Теплицький, М.М.Лещенко, П.П.Теличук), поряд з поглибленням вивчення попередніх питань, було притаманне акцентування уваги на низькому рівні оплати праці сільськогосподарських робітників [3].

Не відкидаючи результати досліджень попередників, на сучасному етапі постає завдання узагальнити їх досвід та розглянути дане питання без ідеологічних нашарувань.

Метою даного дослідження є аналіз форм оплати праці сільськогосподарських робітників в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. та їх поширення; чинників, що впливали на рівень оплати праці; розмір номінальної та реальної заробітної плати залежно від регіону, строку найму, виконуваних робіт, статі та вмінь робітника тощо.

Для селянських та поміщицьких господарств, що використовували найману робочу силу, були притаманними як грошова, так і натуральна форми оплати праці. Натуральна форма оплати праці була поширена в усіх українських губерніях, проте її співвідношення з грошовою формою в окремих регіонах суттєво різнилося. У Чернігівській губернії вона значно переважала грошову, була також широко поширена у Волинській, Київській, Полтавській, Харківській та Катеринославській губерніях. В той же час у Подільській, Херсонській та Таврійській губерніях її частка порівняно з грошовою формою була незначна [4].

Найменш поширеною натуральна оплата праці була у тих місцях, де широко використовувалася праця прийшлих робітників, які не могли приймати плату зерном, не маючи засобів до його транспортування. У районах же вирощування технічних культур робітники приймати їх у формі оплати праці просто не могли.

Застосування натуральної форми оплати праці при наймі на сільськогосподарські роботи можна пояснити кількома чинниками. По- перше, вона була поширена у районах найменш розвинутого товарного виробництва, де землевласники не були втягнуті у ринкові відносини і у них не було достатніх обігових коштів для оплати праці наймитів. По-друге, в оплаті зерном було зацікавлене бідне селянство - не маючи достатніх запасів власного хліба, воно мусило його купувати на ринку. Натуральна форма оплати праці часто поєднувалася з відробітками. Наприклад, на Полтавщині були поширені так звані "бассаринки", коли за десятину зжатого за 6-й сніп хліба робітник з дружиною повинен був відпрацювати господарю ще 20 днів безкоштовно на своїх харчах [5].

Нерідко застосовувалась і змішана форма розрахунків. Так, на цукрових плантаціях, де домінувала грошова оплата, під час копання та вивезення буряка робітникам, крім належної заробітної плати, надавалося право годувати під час роботи свою худобу гичкою і забирати частину її додому [6].

Оплата праці сільськогосподарських робітників значно різнилася від місцевості, виконуваних робіт, строку найму, статі та віку робітника.

Так, у Черкаському та Чигиринському повітах Київської губернії озиму пшеницю збирали за 10 -й, а ярові - за 8-й сніп на користь робітника [7]. В Ушицькому повіті Подільської губернії збирали за 12-й сніп, а у Литинському - за 10-й [8]. При стихійності ринку праці величина оплати праці визначалась перш за все кількістю вільних робочих рук. Тому на Півдні, де спостерігалася їх недостача, оплата праці сільськогосподарських робітників була вищою, ніж у Лісостепу, де мав місце значний надлишок робочих рук. Середньорічна поденна заробітна плата на Півдні перевищувала плату на Лівобережжі на 10-25%, а ту, що отримували на Правобережжі, - на 45- 50%. Різниця між рівнем оплати на Лівобережжі та Правобережжі складала 20-30% [9].

Аналізуючи абсолютну величину заробітної плати сільськогосподарських робітників, слід враховувати її коливання залежно від місцевості та періоду року. Так, на Півдні середньорічна поденна плата за 1886-1910 pp. у Херсонській губернії складала 1,08 руб., у Таврійській - 1,11 руб. і у Катеринославській - 1,19 руб. [10]. Таким чином, на Півдні при поденному наймі в