середньому у Херсонській губернії платили найменше і у Катеринославській - найбільше. Проте 1890 p., наприклад, під час ярової сівби у Херсонській губернії поденна плата складала 35 коп., у Катеринославській - 30 коп. і у Таврійській - 40 коп. У період сінокосу цього року вона становила відповідно 50, 40 та 50 коп., а під час жнив - 1 руб., 65 та 75 коп. відповідно. Аналогічна картина спостерігалася і в інших українських губерніях [11]. Таким чином, мала місце невідповідність співвідношення оплати у різні періоди сільськогосподарських робіт та сумарного річного заробітку. Тому, говорячи про величину поденної заробітної плати, можемо порівнювати географічні райони, а не губернії всередині них, оскільки абсолютна середньорічна величина заробітної плати не відображає реального стану оплати праці. Те ж саме можна сказати і про місячну заробітну плату.
У цьому аспекті ми можемо говорити про річну заробітну плату. Так, за 1882-1891 pp. на Півдні середня плата річним робітникам складала у Херсонській губернії 80 руб., Катеринославській - 84 руб., Таврійській - 104 руб.; на Лівобережжі: у Чернігівській - 50 руб., Полтавській - 60, Харківській - 63 руб.; на Правобережжі: у Волинській - 30 руб., Подільській - 44 руб., Київській - 51 руб. [12].
Слід відмітити, що величина заробітної плати коливалася як всередині самих губерній, так і всередині повітів і навіть волостей. Наприклад, 1902 р. у Самгородні Корсунської волості Канівського повіту Київської губернії річна плата складала 80 руб., Ситниках - 50 руб., Моринцях -40 руб. [13].
У місцевостях з найвищою річною заробітною платою не завжди спостерігалася найвища місячна і поденна плата [14]. Пояснити це можна тим, що річна плата звичайно встановлювалася відносно минулого року, місячна ж, а особливо поденна, - з огляду на врожай та пропозицію робочих рук, що передбачити на рік вперед було дуже складно.
Разом з цим можна прослідкувати загальну тенденцію до збільшення поденної та місячної оплати протягом року з максимумом при збиранні врожаю. При цьому на Півдні спостерігалася значна - 40-50% - різниця між трьома періодами року (ярової сівби, сінокосу та жнив), а у Лісостепу при значній перевазі останніх двох періодів над першим різниця між ними була незначною [15]. Пояснити це можна розвитком цукробурякового виробництва у Лісостепу, що підтримував постійний попит на робочі руки протягом літа-осені. На Півдні - районі зернового виробництва - підвищений попит на робочі руки спостерігався лише наприкінці літа - на початку осені.
Потребу землевласника у робітникові саме у період збирання врожаю можна прослідкувати і на прикладі строків найму. Наприклад, наприкінці XIX ст. у Єлисаветградському повіті Херсонської губернії заробіток при наймі з 1 травня по 15 листопада складав в середньому 50 руб., з 15 травня по 15 листопада - 55 руб., з 15 травня по 1 вересня - 60 руб., з 1 липня по 1 жовтня - 55 руб., з 1 жовтня по 15 травня - 30 руб. [16].
При великому врожаї ціни на робочі руки підвищувались і при низькому, навпаки, знижувались. На Півдні цей чинник, поєднуючись з кількістю прийшлих робітників, приводив до особливо значних коливань заробітної плати. Так, хороший врожай при великому напливі робітників міг знизити ціни на робочі руки до рівня неврожайних років, а у неврожайний рік при недостатній кількості прийшлих робітників ціни підіймались до рівня найкращих врожаїв [17]. Стихійні переміщення прийшлих робітників на Півдні призводили до того, що велика їх кількість у одному місці різко знижувала заробітну плату, в той час, як у сусідньому відчувалася гостра недостача робочих рук і, відповідно, тримався високий рівень оплати, що спостерігалося, зокрема, у 1897 р. [18].
Слід відмітити, що у даному випадку мова йде про поденну оплату робітнику, який наймався на своїх харчах, оскільки існувала і практика найму на харчах роботодавця. Остання практикувалась переважною більшістю прийшлих робітників. У Лісостепу заробітна плата "на хазяйських харчах" пересічно складала 70-80% плати "на своїх харчах", на Півдні - 60-70% [19], що свідчить про завищення вартості харчування у південних губерніях.
Аналізуючи дані про величину заробітної плати залежно від статі та віку наймитів, можна дійти висновку, що жіноча праця протягом досліджуваного періоду розцінювалася у 60-70% чоловічої. Оплата праці підлітків становила 50- 70% оплати праці дорослого чоловіка [20]. Якщо врахувати, що при нескладності польових робіт на перший план при оплаті праці наймитів виступає різниця у їх фізичній силі та витривалості, то вказане співвідношення слід вважати нормальним.
При середніх цінах на робочі руки існувала велика різноманітність у оплаті праці залежно від виконуваних робіт. Наприклад, у Єлисаветградському повіті наприкінці XIX ст. середня поденна плата плугаря складала 33,3 коп. весною і 39,1 коп. восени; погонича - 19,1 коп. весною і 20 коп. осінню; сівача - 50 коп.; сапальника - 25 коп.; косаря - 55 коп. під час сінокосу та 87,5 коп. у жнива; гребця - 27,5 коп.; в'язальника - 42,5 коп. за косарем та 70 коп. за жаткою; барабанщик при машині отримував 1,10 руб.
. Робітник з конем залежно від пори року пересічно оплачувався на 50-70% більше пішого
.
Інколи заробітна плата різнилася залежно від спеціальних вмінь та досвіду робітника. Так,