УДК [930:364.122.5] (477.6) "18/19"

Маргулов А.Х., Донецький Національний університет

Урбанізація Донбасу в 1861-1917 pp.: джерела дослідження

У статті згруповані і проаналізовані наявні джерела вивчення проблей урбанізації Донбасу у 1861-1917 pp. На основі даного аналізу зроблено висновок про можливість систеїілного і ко?тлекс- ного дослідження процесів становлення міського способу життя як соціальних наслідків індустріального розвитку краю.

The existing sources on the study of the problems of urbanization in Donbass in 1861-1917 were classified and analyzed in this article. On the basis of the given analysis the conclusion was made as for the possibility of systematic and complex research of the processes of the urban way of life as social consequences of the industrial development of the region.Підвищення рівня і якості життя в умовах модерного, постіндустріального суспільства в незалежній Україні - найважливіше завдання уряду, всіх державних і громадянських інституцій. Поступ, прогрес суспільства можливий за умов врахування не лише зарубіжного, але і вітчизняного досвіду життя в ринкових умовах, зокрема в часи формування індустріального суспільства- 1861-1917 роки.

Донбас як вугільно-металургійна та машинобудівна база вже наприкінці XIX ст. мав загаль- норосійське значення. Промисловий, дуже швидкий розвиток, величезне для свого часу капітальне будівництво як соціальний наслідок мали передусім урбанізацію - становлення міського способу життя, праці, побуту тощо як переважної риси життя суспільства. Саме місто, а не село в умовах індустріального, а тим більше інформаційного суспільства набуває пріоритетного значення і визначає обличчя епохи.

Вивчення урбанізації Донецького краю має спиратись на різноманітні і різнопланові джерела, однак в історичний літературі відсутні саме джерелознавчі студії з різних аспектів промислового розвитку краю. Джерельна база проаналізована хіба що у загальноісторичних творах авторів регіону кінця XX ст. [1]. Краєзнавці- аматори і ентузіасти вивчали окремі питання, як правило, на рівні конкретного населеного пункту і не торкались джерельної бази своїх досліджень [2]. В умовах незалежної України професійні історики просто не встигли ще проаналізувати комплекс джерел з історії Донецького басейну кінця XIX - початку XX ст. Виходячи з цього, автор статті прагне згрупувати і проаналізувати різні джерела з історії краю за походженням і повнотою відображення подій, які можна вважати такими, що відповідають поняттю "урбанізація" в різноманітних його аспектах.

Тож серед різноманітних джерел слід, на наш погляд, виділити документи, опубліковані в досліджуваний період, а також матеріали стосовно становища різних категорій робітників індустрії краю [3]. За формою цю групу документів можна назвати літературою. Значення цієї групи джерел зростає невпинно, бо у вирі подій 1917- 1920 pp., в часи більшовицького тоталітарного режиму, під час Великої Вітчизняної війни була втрачена значна частина архівних документів, а у 20-30-ті роки XX ст. репресії торкнулись не тільки людей - було обмежено і майже закрито доступ дослідників до державних архівів.

В радянські часи друкувалися документи, які в основному стосувалися революційної боротьби, більшовицького підпілля [4]. В 60-80-ті роки XX ст. опубліковано низку збірок документів, хрестоматій з історії капіталізму [5]. Але масштаб даних матеріалів, віддрукованих в основному в центральних видавництвах Москви, Ленінграда, був всеросійський, в них містилося обмаль документів стосовно України взагалі, не кажучи вже про Донбас, які були представлені фрагментарно. З опублікованих документів не вимальовується цілісна і комплексна картина життя Донецького краю 1861-1917 pp., адже основна увага істориків спрямовувалася на оспівування всебічних і глибоких досягнень радянського періоду. Статистичні матеріали, особливо до ювілеїв Країни Рад, публікувалися досить широко стосовно різних регіонів держави, в тому числі й Донбасу, де було відображено прогресивний поступ, успіхи в усіх сферах суспільного життя республік та регіонів [6].

Успіхи в галузі економіки та культури радянської країни порівнювались, як правило, з рівнем 1913 р. у царській Росії. На цьому фоні позитивні результати роботи підприємств, установ, організацій, закладів освіти, регіонів і населених пунктів мали здаватися величнішими, більш вражаючими, найвагомішими. Нині ці факти лише підтверджують негативне, критичне, упереджене ставлення до всього нерадянського, несоціалістичного.

В умовах незалежної Української держави переосмислення минувшини набуло широкого розмаху, проте економічний і соціальний розвиток Донбасу у XIX - на початку XX ст., його урбанізація не стали пріоритетною темою для сучасних українських істориків. Коло їхніх досліджень включає передусім етнічні, етносоціаль- ні процеси, боротьбу за національне визволення, діяльність національно свідомої частини інтелігенції. Донбас же того часу - край російськомовний, русифікований, значна частина його жителів - етнічні росіяни, які приїхали заробити тут на прожиток. Не було тут ані вищих навчальних закладів, ані значних осередків культури, переважала технічна інтелігенція, заглиблена в промисловість, бізнес. Мабуть, тому Донбас 1861- 1917 років меншою мірою цікавить сучасних дослідників національної історії, ніж інші регіони України.

До цього чинника слід додати системну кризу в перші роки існування незалежної держави України. Державотворення в ній відбувається одночасно і паралельно зі зміною суспільного ладу, формуванням ринкових відносин. Видавнича галузь, друкування україномовних книг виявилися справою неприбутковою, до того ж бракувало паперу, сучасного поліграфічного обладнання, коштів на розвиток, особливо з держбюджету. В таких умовах процес публікації важливих джерел історії регіонів був відкладений на невизначений час. Можна лише висловити надії і сподівання на те, що в майбутньому в державі знайдуться кошти