УДК [94 (477) "1950/1959"]: 331.2 Ровчак Л.В.

Оплата праці робітників машинно- тракторних станцій України у 50-х роках

Сьогоднішній інтерес до тридцятирічного досвіду діяльності машинно-тракторних станцій не випадковий. Аграрний сектор України опинився у скрутному становищі. Технічний стан машинно- тракторного парку на селі сягнув критичної межі. Схожа ситуація була і в кінці 20-х рр. Тоді для надання колективним господарствам організаційної та технічної допомоги була створена мережа машинно-тракторних станцій (МТС). Сьогодні держава також не в змозі надати допомогу селу у придбанні агротехніки. Створення МТС - можливий вихід. Тому є сенс розглянути діяльність машинно- тракторних станцій, зокрема у 50-х рр., коли їх значення для сільського господарства значно зросло. В даній статті автор звертає увагу на оплату праці робітників МТС, від якої залежав добробут механізаторів та їх закріплення за МТС. А це, в свою чергу, сприяло покращанню якості їх роботи.

У літературі дана проблема не дістала закінченого висвітлення. Система оплати праці робітників МТС цікавила дослідників, особливо економістів, саме в період їх діяльності. Такі роботи були спрямовані на допомогу керівним працівникам МТС. Це праці Т.В.Басюка, збірник документів на допомогу тим, хто вивчав економіку МТС [1], які розглядають законодавчу основу даної проблеми, проте її не аналізують.

Дане питання розглядається в деяких працях, що висвітлюють практичний досвід діяльності МТС. Це роботи Н.П.Макарова та К.Ф.Циміданова, І.Лутова, які носять пропагандистський характер [2]. Варто відзначити, що частина таких праць була написана авторами, які брали участь у діяльності МТС.

Оплата праці робітників частково розглядається і в роботах загального характеру. Так, Ю.В.Арутюнян, М.А.Вилцан висвітлюють діяльність МТС у загальносоюзному масштабі і не звертають увагу на систему оплати праці МТС України [3]. Отже, дана проблема досліджена недостатньо і потребує дальшої розробки. Основними джерелами для написання цієї статті стали архівні матеріали про оплату праці в МТС, звіти про діяльність машинно- тракторних станцій, які зберігаються у

Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України.

Машинно-тракторні станції - державні підприємства, які виникли наприкінці 20-х років і прово д ил и ро бо ти по меха нізації сільськогосподарських робіт у колгоспах. Колгоспи і МТС були рівноправними учасниками виробництва, тому кожному з них належала частка продукції, яку вони виробляли. Але оплата праці колгоспників і робітників МТС проводилась по-різному. В МТС були свої особливості, які випливали із поєднання двох форм власності: колгоспної та державної.

Головна особливість оплати праці робітників МТС полягала в тому, що механізатори, на відміну від робітників промислових підприємств і радгоспів, одержували оплату відповідно до трудоднів, які оплачувалися як державою у грошовій формі, так і колгоспом у формі натуроплати.

Натуроплата, за своїм економічним змістом, становила собою форму передачі частини сільськогосподарської продукції державі через МТС. Система натуроплати, її розмір зазнавали певних змін. На початку впровадження цієї системи ставки натуроплати встановлювалися в певних відсотках від урожаю за виконання окремих видів робіт або за весь їх комплекс (оранка сівба, збирання). З 1947 року розмір натуроплати залежав від фактичного обсягу робіт по їх видах (оранці парів на зяб, передпосівній культивації, сівбі та ін.) і досягнутого рівня врожайності. У 1954 р. за роботи МТС було встановлено тверді, диференційовані ставки натуроплати по видах виконуваних робіт.

Друга особливість оплати праці механізаторів містилась у наявності гарантійного мінімуму оплати трудоднів, який виплачували робітникам незалежно від отриманого врожаю. Необхідність гарантованої оплати праці, що виникла на початку колгоспного будівництва, пов'язувалась із створенням матеріальної зацікавленості для робітників тракторних бригад з метою залучення колгоспників для роботи на машинах МТС. Це відрізняло робітників МТС від колгоспників, тому що оплата праці колгоспника не гарантувалася, а залежала від загального прибутку колгоспу і кількості відпрацьованих трудоднів кожним колгоспником.

Відповідно до постанови Ради Міністрів від 4 лютого 1947 року вартість одного трудодня встановлювалася в залежності від виконання планів врожайності: в разі виконання трактористу, бригадиру тракторної бригади, помічнику бригадира та обліковцю-заправнику гарантійний мінімум видавали в розмірі 3 кг зерна на трудодень, а в разі невиконання - 2 кг на трудодень [4]. Інший розмір гарантійного мінімуму було встановлено для причіплювачів. За роботи, виконані у встановлений термін відповідно до плану, їм видавалося 2 кг зерна на трудодень, а при невиконанні - 1,5 кг зерна на трудодень [5]. Якщо оплата праці механізаторів не досягала розміру гарантійного мінімуму, то МТС за рахунок державних коштів проводили відповідну доплату. У тих випадках, коли в колгоспі видача зерна на трудодень перевищувала передбачений для механізаторів гарантійний мінімум, колгосп видавав цим робітникам різницю між фактичною видачею зерна на трудодень колгоспом і гарантійним мінімумом [6].

Постановою Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 21 вересня 1953 року "Про дальше поліпшення роботи машинно-тракторних станцій" було встановлено грошову оплату праці робітників МТС. Трактористи, бригадири тракторних бригад, їх помічники отримували на трудодень від 5 до 8 крб., обліковці-заправники - від 3 до 4 крб., помічники комбайнерів - від 4 до 6 крб. (в залежності від територіальної зони) [7].

Таким чином, МТС за рахунок державних коштів оплачували переважну частину заробітної платні механізаторів. Це було пов'язано з тим,