УДК [37 (477.7) (091)]: 811.161.2 Стремецька В.О.

Діяльність освітніх закладів Півдня України по впровадженню української мови у 20-30-х рр. ХХ ст.

Управліннями та відділами освіти місцевих органів влади, інститутами вдосконалення вчителів, педагогічними колективами навчально-виховних закладів проводиться значна організаторська робота щодо впровадження в життя положень і вимог Закону України "Про мови". Зокрема, розроблені і здійснюються заходи, спрямовані на поглиблення й розширення функціонування державної мови в усіх сферах ділового вжитку, роз'яснення і пропаганду державної політики в галузі відродження і подальшого розвитку духовної культури, української та інших національних мов в Україні, в тому числі й на Півдні. Але такі процеси відбуваються не вперше.

Установи, які займаються впровадженням української мови в життя, повинні обов'язково врахувати досвід минулого, а саме - хід і наслідки українізації, яку проводила партія більшовиків у 2030-х рр. Вона охопила різні сфери суспільного життя: українізувалися державний та партійний апарати, профспілки, культурно-освітні заклади. Вітчизняні історики вже приділяли певну увагу вивченню проблем українізації державного апарату, формування відповідної законодавчої бази. Водночас питання, пов'язані з проведенням українізації в галузі освіти (зокрема її регіональні особливості), залишаються недостатньо вивченими і потребують уваги дослідників. Особливості українізації в південному регіоні частково розглядалися в статтях П.І.Соболя, О.О.Долженкова, Л.Г.Юрченко та ін. [1]. Тому ця розвідка має на меті розглянути процес впровадження української мови в галузі освіти на Півдні в 20-30-х роках з точки зору нових фактів, досвід якого автор вважає цінним.

Треба пам'ятати, що Південь України мав деякі особливості й відмінності в плані національного розвитку (перевага російськомовного населення), які негативно впливали на хід проведення національної

Таблиця 2. Національний склад населення Миколаївської окру Міста

Українці Росіяни Євреї

Миколаїв 15,3 50,9 28,5

Вознесенськ 3,2 39,4 55,1

Очаків 7,1 39,8 49,6

Сільська 60,1 21,8 3,2

політики в цьому регіоні. До 1917 р. на Миколаївщині не було жодної української школи, дитсадка, бібліотеки, театру тощо. Викладання в школах велось російською мовою. Діяло тільки українське культурно-освітнє товариство "Просвіта", засноване у січні 1907 р. з ініціативи М.М.Аркаса, але недовгий час.

Перший український навчальний заклад у Миколаєві з'явився в роки громадянської війни. У 1919 р. у кишеньковому довіднику "Весь Николаев" зустрічаємо відомості, що " ...у Миколаєві діє змішана Українська гімназія та Вище українське початкове училище".

Справа зрушилась з місця тільки на початку 20-х рр., коли правлячою партією більшовиків було прийнято низку законів стосовно українізації. Найбільше значення мав ХІІ з'їзд РКП(б), який проголосив політику коренізації (в Україні - українізації). Керівництво процесом українізації на Півдні (Миколаїв, Одеса, Херсон) здійснювали губвиконком та губнаросвіта Одеської губернії.

31 липня 1923 р. за постановою Одеського губвиконкому було створено губернську комісію по здійсненню закону про рівноправність мов під головуванням Єремея. До неї перейшла справа українізації в губернії. Вона займалася вивченням національного складу населення, а також видала низку наказів щодо впровадження української мови в різних установах, районах. У липні 1924 р. було надіслано директиву періодичній пресі та губполітосвіті про збільшення кількості друкованої продукції українською мовою, особливо тієї, що надсилається до округ та райцентрів. При губполітосвіті знаходились спеціальні інспектори, які мали об'їжджати округи й контролювати хід українізації. Крім того, створювалася науково- методологічна комісія в складі професорів М.Г.Гордієвського (голова), П.О.Бузука, Н.І.Букотевича, В.О.Чудновцева, С.С.Дложевського та ін., яка оформляла і готувала всі питання, пов'язані з роботою по українізації. При ній діяла термінологічна секція, що займалася перекладанням термінів на українську мову, та кваліфікаційна комісія для встановлення або підтвердження відповідної кваліфікації викладачів і службовців.

у 1920-1923 рр. [71 селення у відсотках

Поляки Інші Невідомі Разом

2,2 2,7 0,4 100

0,9 1,3 0 100

0,4 0,8 2,3 100

0,2 14,0 0,7 100

Вже на початку 1924 р. губкомісія по українізації провела обстеження й зробила деякі висновки щодо стану українізації в галузі народної освіти. У 1922/23 навчальному році на 68,1% українського населення припадало 38,5% українських шкіл, на 14,7% росіян - 55% російських шкіл. Решта - школи інших національностей. На 1 квітня 1924 р. українських шкіл було 36%, в стадії українізації - 32,3% (всього 68,3%), російських - 18,7%, єврейських - 2,2% (євреї становили 6,4% всього населення), німецьких - 7,2%, молдавських - 2,5% (молдаван - 5,2% від всього населення). В цих школах вчилося 63,6% українців, 13,3% росіян, 11% євреїв, 5,9% німців, 3,3% молдаван. Таким чином, практично все українське населення і переважна більшість національних меншин мали можливість навчатися рідною мовою. Але треба мати на увазі, оскільки часто українізація мала бюрократичний, паперовий характер, тому за українізовану школу рахували й ту, яка тільки була в стадії українізації [2]. Кількість українських шкіл (у процентах) в Одеській губернії на 1 жовтня 1924 р. [3] можна побачити у табл. 1.

З наведених даних бачимо, що найменший відсоток українських шкіл був в Миколаївській та Одеській округах. Взагалі ці дві округи вважалися "проблемними" щодо українізації. Ще в липні 1923 р. губкомісія зазначає, що "інспектори повинні обов'язково об'їжджати округи, особливо Миколаївську та Одеську, де зустрічаються найбільші перешкоди по проведенню українізації" [4].

Після ліквідації губернії керівництво процесом українізації в округах переходить безпосередньо до місцевих органів. Роботу по українізації в галузі народної освіти на Миколаївщині почала здійснювати окрінспектура наросвіти на чолі із