Робочої худоби (коней) налічувалось 508, волів німецькі господарства не використовували. 199 сімей взагалі не мали робочої худоби, одного коня використовували 145 родин, двох - 85, решта - трьох і більше коней. Збільшення кількості робочої худоби спостерігалося переважно серед заможної частини села, яка, орендуючи землю, розширяла посівні площі. Маломіцні господарства практикували супрягу, робочу худобу наймали у незначних розмірах: це робили головним чином незаможники у середняків.

Серед господарств села переважали бідняцькі, їх нараховувалося 55% від загальної кількості дворів; середняцьких - 21%, заможних - 24%. Бідняки не мали у своєму розпорядженні достатньої кількості інвентаря, зокрема живого, вони, як правило, були безкінними, погано вели господарство, обробляли всього по 1-2 десятини ріллі.

Середняцькими вважалися господарства, які мали від двох до чотирьох коней, 2 голови великої і 3-4 дрібної худоби. У них був достатній набір сільськогосподарських знарядь: плуг, букер, борони, лобогрійки, віялка, сівалка. На садибі - житловий будинок, амбар, середня площа посіву - 12-14 десятин при наявності 3-4-х робітників.

Заможні селяни володіли повним набором живого і мертвого інвентаря (6-8 коней, 5-6 голів великої рогатої худоби, понад 10 голів дрібної, плуг, два букери, сівалка, лобогрійка, віялка, молотарка та ін.). Житлові будинки і господарські споруди відзначалися добротністю. У господарстві працювало не менше 3-4 працездатних членів сім'ї, застосовувалася також наймана робоча сила, бо в селі спостерігався її надлишок серед бідноти. Багаті родини вдавалися до оренди землі, плата складала 2,5 крб. за десятину [8].

Соціальне розшарування села також стало результатом політики, яку проводила компартія. Вважалось, що заможні селяни, як правило, залишалися ворожими радянській владі. "Ми занадто душимо їх через державний апарат, - говорилось у червневому зведенні (1925 р.) Одеського губкому партії, - урізаємо їх господарську, а іноді й лихварську ініціативу, заважаємо остаточно закабалить бідняка... Серед незаможників спостерігається розгубленість і пасивність в зв'язку із ставкою на середняка, навпаки, заможні вважали, що партія, нарешті, відвернулася від "лядащих", повернулася до середняків, "потім прийде й наша черга". Вони сподівалися, що партія дасть селянству неп по-справжньому, тобто поверне приватну власність на землю.

Середняцтво у масі своїй виходило з пасивного стану "лояльності" і активно підтримувало радянську владу. Середняк широкою хвилею пішов на громадську роботу до сільських Рад. Але союз незаможника з середняком залишається добрим побажанням, бо комнезами, які звикли займати командні висоти на селі, ніяк не можуть змиритися з тим, що значну частину свого впливу необхідно віддати середняцтву" [9]. Отже, соціальні суперечності в українському селі у період непу загострились.

Деякі сучасні історики, а тим більше політики схильні вважати колективізацію сільського господарства глибоко негативним явищем, проведеним за допомогою насильства та репресій. Але це справедливо щодо періоду кінця 20-х - початку 30-х рр. Однак колективістський рух зародився ще в роки громадянської війни, і, хоча вже тоді застосовувалися методи примусу, він розвивався в основному на добровільній основі. Створення комун і артілей було справою невеликої купки ентузіастів.Переважна більшість селян віддавала перевагу господарства одноосібним способом, вдаючись лише д простих і вигідних для неї форм кооперації. Це більшовицьке керівництво на чолі з В.І.Леніним, які "Про кооперацію" говорив про тривалий і склад створення устрою цивілізованих кооператорів, засн принципах добровільності та економічної вигоди. зокрема по Миколаївській та Первомайській округах, сі те, що колгоспний рух в цьому регіоні почав розвива початку 20-х років, органи влади його підтримува застосовували силу.

Так, у 1921-1923 рр. спостерігався стихійний ріст к об'єднань, головним чином, за рахунок їх вищих фор» артілей, що організовувалися на землях поміщицьких причини зубожіння, а також бажання одержати від дер пільги, біднота виявляла прагнення до ведення ко господарства. Виникла значна кількість липових колго усуспільнення торкнулося лише насіннєвих і продовол Лише 20% від числа створених колективів можна бу справжніми колгоспами. Для них характерні н споживчий характер господарювання, ві, кваліфікованого керівництва і обслуговування, наданн які, як правило, державі не поверталися. На початку Миколаївському повіті рахувалося 519 колективів з 27 для яких відведено 62669 десятин [10].

Колгоспний рух на цьому етапі можна проілюс прикладі створення сільськогосподарської артілі в с цьому селі питання про створення колективу по обробітку землі було піднято волосним КНС ще 16 січ але практичного втілення не знайшло. Перший к створили 27 березня 1924 р., до складу якого увійшл (47 їдців, 24 працездатних, 67,75 десятин землі). Він я слабкий бідняцький колектив, практично без інвентар худоби, мав усього 2 корови, 2 плуги, згодом придбал родин мешкали у власних будинках, решта жила на

Таблиця 3. Ринкові ціни 1924 року [27]

Продукція Од. Ціна в Продукція Од.

вимі крб. виміру

ру

Кінь гол. 75-150 Корова гол.

Свиня гол. 20-40 Вівця гол.

Поросятко гол. 5-10 Пшениця пуд

Жито пуд 0,6-0,7 Ячмінь пуд

Овес пуд 0,6 Картопля пуд

Солома пуд 0,25 Масло фунт

вершкове

Олія фунт 0,15- Сало фунт

0,25

Яловичина фунт 0,12 Цукор фунт

Сіль фунт 0,6-1,4 Яйця десято

к

Гас пуд 2,4-3,2 Ситець аршин

Чоботи пара 15-20 Плуг шт.

Цвяхи фунт 0,25- Сірники дес.

веденню Керівним органом стала рада на чолі з Й.

айбільш засіяв 25 десятин ярою пшеницею, 8 -

зуміло і десятини картоплі. Восени поділили врож

у статті почав розпадатися [11]. Причинами швидк

й шлях вважати майже повну відсутність