стало відповідно 15 і 18 дворів; 134,63 і 151,37 га [21]. Таким чином, у Мостовому під кінець непу сільськогосподарськими колективами було охоплено 116 дворів або 11,7% від їх загального числа, іншими формами кооперації - 610 осіб або 14,7% від всієї кількості населення. Організаторами перших ТСОЗів виступали активісти КНС, держава допомагала насінням і знаряддями для обробітку землі.
У 1928 р. на території Воєводської сільської Ради рахувалося 4 земельні товариства (81 господарство, 835 гектарів землі), знаходилися колективні господарства "Перше Травня" (8 господарств, 86,5 га), "Нива" (13 господарств, 115,8 га), "Показатель" (15 господарств, 111, 58 га), "Червона нива" (6 господарств, 53 га) [22].
В цей час держава в зв'язку із заготівельною кризою 1928 р., неврожаєм і голодом посилює тиск на селян, встановлює контроль над організацією та діяльністю колективних господарств, ставить жорсткий заслін проникненню до них куркулів.
Проте, колективістський рух у 20-х рр. охопив незначну частку населення регіону. Основна селянська маса міцно стояла на позиціях індивідуального ведення господарства. Зокрема, у 1928 р. у Миколаївській окрузі кожне господарство мало 6,94 до 11,4 га посівів, на 100 десятин ріллі припадало 5,8-10,2 га чорного пару, 9,3-18,6 гапросапних культур, 34-45 га озимини, 20-42 га ярих; на 100 га посіву - 31-65 га озимої пшениці, 4-16 га ярої, 4-16 га жита, 14-23 га ячменю, 11-20 га кукурудзи, до 1,35 га соняшника. Кожні 100 господарств мали 45-75 голів робочої худоби, 9-15 робочих коней, 9-15 корів, 1 вівцю, 30-50 одиниць реманенту [23].
Звернемося тепер до аналізу окремих селянських господарств. Наприклад, садиба Еразмуса Максимовича Аккермана у с.Михайлівці Карл- Лібкнехтівського району Миколаївської округи становила 0,88 га, орна земля - 10,97 га. В родині нараховувалося п'ять членів сім'ї, в т.ч. двоє працездатних. Господар під озиму пшеницю відвів 3 га, озиме жито, ячмінь, овес та кукурудзу - по 1 га, картоплю - 0,5 га, баштан - 0,75 га. Під толокою знаходилося 2,25 га. Господарство мало такий інвентар: букер, борону, сівалку, жатку, віялку, молотильні котки. Мав Е.М.Аккерман і худобу: 4 коней, 4 голови великої рогатої худоби, в т.ч. 2 корови, 17 свиней, 20 курей, гусака і качку. Його сім'я не користувалась позиками кредитного товариства, наймана праця в цьому господарстві не використовувалася, однак один член цієї родини наймитував.
У Івана Карловича Мейєра в сім'ї було 6 чоловік, з них троє працездатних. Під садибою знаходилося 0,58 га, ріллею - 13,62 га, в т.ч. під озимим житом - 1,5 га, озимою пшеницею - 5 га, кукурудзою - 1 га, картоплею - 0,25 га, толокою - 1,12 га. Інвентаря родина не мала, було у господарстві троє коней, корова, теля, 15 курей, 3 качки. Сам І.К.Мейєр до 15 червня 1927 р. працював головою сільської Ради, найману працю не використовував, а члени його сім'ї не наймалися.
Таким чином, зазначені господарства були одноосібними, трудовими, самостійними, глави їх не одержували позик від кредитного товариства і не використовували найманої праці, частина навіть не мала власного інвентаря, який доводилося позичати чи брати напрокат. У Михайлівці нараховувалося 110 господарств з робочою худобою (203 коней), без робочої худоби - 27. 236 голів великої рогатої худоби розподілялися між 116 господарствами, отже, 21 сім'я її не мала. Лише дві садиби вирощували сад площею 1,5 га, деякі сім'ї мали виноградники - 4 га [24].
Частина селян регіону підвищувала свій агротехнічний рівень, беручи участь у роботі різних курсів, гуртків. При волосних і районних центрах щорічно працювали дво-чотиритижневі курси, на які направляли по 1-2 чоловіки від кожної сільської громади. Села, які не відряджали людей на курси, заносилися на "чорну дошку", а особи, що поверталися додому до закінчення занять, розглядалися як дезертири. В середині 20-х років стали проводити агроконференції з представників КНС, ЛКСМУ, агрогуртків, кооперації, сельбудів, шкіл [25].
У селах Півдня України працювали і дрібні промислові підприємства, головним чином по переробці сільськогосподарської продукції, виготовленню та ремонту дрібного інвентаря, одягу і взуття, предметів побуту. Зокрема, в Семенівці в цей час нараховувалося 7 водяних млинів, олійниця, які знаходилися в руках орендарів, 10 селянських кузень. У млинах працювали від 18 до 22 робітників, орендарі зобов'язані були брати на роботу безробітних членів спілки харчовиків, демобілізованих червоноармійців. Річна заробітна плата робітників млина складала від 660 до 1300 крб. [26]. В усіх селах регіону столяри, бондарі, кравці, шевці, сукнярі мали свої дрібні майстерні.
У населених пунктах діяли кооперативні і приватні магазини, де торгівля промисловими товарами відбувалася за патентом. Приватники успішно конкурували з державними торговельними закладами, надаючи товарний кредит населенню. Велике значення в житті села мали ярмарки. Так, майже всі мешканці Ландау брали участь у щорічному ярмарку у Вознесенську 14 вересня. Тут продавали коней, зерно, молочні продукти й овочі. Розрахунки проводилися як натурою, так і грішми. Свою продукцію мешканці села везли також на базари у Березівку та Миколаїв, де торгівля велась що- понеділка і щоп'ятниці. Там збували зерно, борошно, вершкове масло, худобу, виручку витрачали на купівлю промислових товарів і сплату податку. Про вартість продуктів можна дізнатись із табл. 3.
Перехід до непу в південноукраїнському селі характеризувався й відновленням конституційних органів влади