Одними з найбільш масових організацій на селі були КНС, які фактично дублювали й контролювали роботу сільських Рад. Кількість членів КНС безперервно зростала, не дивлячись на періодичні чистки. Так, у Семенівці у 1924 р. нараховувалося 188 членів КНС, у 1929 - 236 (чоловіків - 185, жінок - 51, членів КП(б)У - 4, комсомольців - 11; за соціальним складом члени КНС поділялися таким чином: бідняків - 190, середняків - 24, батраків - 16, робітників - 4, службовців - 2) [35]. Діяли осередки РСІ, МОДР, Червоного Хреста, Доброхіму, Аерофлоту, товариства допомоги лікнепу.

Більша частина дітей молодшого шкільного віку була охоплена початковою освітою. Навчання в сільських школах тривало 1, 2, 4 і 7 років. Викладання велося рідною мовою селян (українською, російською, німецькою, болгарською, молдавською, чеською та ін.). Шкільні приміщення в основному були споруджені до революції 1917 р. Утримувалися вони за рахунок місцевого бюджету, батьків, кооперації, сельбуду та ін. В деяких школах функціонували бібліотеки, пришкільні ділянки, сади, городи. Створювалися школи лікнепу. В окремих селах діяли ремісничі, агрономічні та інші школи.

Так, 15 квітня 1921 р. у колишньому маєтку поміщика Ерделі у селі Мостовому Вознесенського повіту після ремонту відкрилася сільськогосподарська школа, де юнаки й дівчата мали можливість одержати спеціальність агротехніка. До школи зараховували молодь з початковою освітою. Після короткочасного навчання випускники школи йшли працювати у ТСОЗи.

Про те, як проходив навчальний процес у школі, ми дізнаємося з окружної газети, яка надрукувала нарис "Дещо про стан Мостівської сільськогосподарської школи" [36]. У 1928 р. вона мала 99 вихованців, з них у підготовчому класі навчалося 76 осіб, в основному - 23. Ще 26 чоловік не відвідували заняття. При школі нараховувалося 378 десятин землі, з них придатної для користування - 257. Через складні кліматичні умови виробничий план 1927/28 рр. не виконано. Передбачалося зібрати з е р н а н а с у м у б л и з ь к о 800 крб., але одержали значно менше.

Господарство цього навчального закладу було збитковим: заборгували різним кредитним товариствам 5600 крб. Тяглової сили не вистачало: у наявності мали 9 виснажених коней (відсутній фураж) і 1 трактор, який заробляв собі на паливо. Брак коштів не давав можливості створити відповідну матеріальну базу, провести капітальний ремонт шкільних приміщень.

Щороку змінювався педагогічний склад школи. У 1928 р. в ній залишалися завідуючий і вчитель- математик, не вистачало суспільствознавця, природника, викладача мови та агронома. Нестерпними були побутові умови вихованців: брудно, холодно, незатишно. Паливо і продукти харчування на зиму не заготовлені, бракувало одягу та постільної білизни для мешканців гуртожитку. Врешті-решт у 1929 р. школу закрили, а приміщення віддали для щойно організованої комуни ім. 95 стрілецької дивізії.

Питання шкільної освіти, ліквідації безграмотності часто обговорювалися на сільських зборах. Так, 20 вересня 1924 р. сільський сход Семенівки вирішив забезпечити школу опаленням [37]. Поступово навчання і виховання у школах все більше політизувалось, школярів залучали до різних масових кампаній. Зокрема, у листопаді 1928 р. учні Семенівської семирічки на загальних зборах схвалили "ініціативу" юних піонерів про підписку на позику індустріалізації на суму 5 крб. з кожного і закликали йти за їх прикладом учнів Костянтинівки, Лисої Гори і Новокрасного [38].

Медичне обслуговування села залишалося незадовільним. Лікарень, фельдшерсько- акушерських пунктів було мало. Реєструвалися епідемічні хвороби. Один лікар припадав в середньому на 15-20 тис. сільського населення.

Центрами культурно-освітньої роботи в селах були сельбуди і хати-читальні. Наприклад, сельбуд Семенівки почав працювати з 1923 р., йому виділили 25 десятин землі. У 1924 р. в ньому нараховувалося 220 членів: 130 чоловіків, 90 жінок. Членський внесок встановлювався у розмірі 50 коп., але його платили тільки 30 осіб. Кошти надходили від вистав - 300 крб. Всю роботу вели три співробітники на громадських засадах. Систематично працювали драматичний (36 осіб), музичний (20 чол.), політичний (35 чол.), сільськогосподарський (45 чол.), кооперативний (42 чол.) гуртки. При сельбуді були відкриті курси з бджільництва, тваринництва, садівництва й виноградарства під керівництвом агрономів-спеціалістів, в їх роботі брали участь до 150 осіб. У неділю та святкові дні студенти Одеського медичного інституту читали лекції, присвячені профілактиці інфекційних хвороб та соціальній гігієні. Для молоді проводилися політзаняття. При сельбуді функціонувала бібліотека (780 книг, 110 читачів), діяв самодіяльний театр [39].

У 1923 р. був відкритий селянський будинок у Мостовому. Спочатку він працював добре, але потім на деякий час його діяльність завмерла через відсутність коштів, внаслідок чого не було можливості опалювати приміщення взимку. У березні 1926 р. у сельбуді нараховувалося 102 члени, але далеко не всі сплачували членські внески. Були залучені всі культурні сили села, але їх не вистачало. Однак, взимку 1925/1926 року провели два мітинги, 1 лекцію, 17 голосних читок. Але над усе мостівчани полюбляли відвідувати вистави, протягом року їх поставили 23, які проглянули 2829 чоловік. Особливою симпатією користувалися "Наталка- Полтавка", "Назар Стодоля", "Сватання на Гончарівці", "Пошилися в дурні" та ін. Крім драматичного, при сельбуді працювали сільськогосподарський, кооперативний, антирелігійний гуртки. Драмгурток був поділений на українську, російську та єврейську секції [40].

У 1928 р. при допомозі командного складу 95-го артилерійського полка у сельбуді організували військовий куточок.