У процесі вивчення пізньої бронзи виникло питання про хронологію власне сабатинівських пам'яток, що викликало значні розбіжності думок. Деякі дослідники відносили їх до пізньозрубної культури як її фінальної частини (О.О.Кривцова- Гракова, О.І.Тереножкін, О.М.Лєсков та ін.). Інші розглядали сабатинівські пам'ятки як самостійну культуру. Ще А.В.Добровольский і М.Ф.Болтенко, що відкрили і вивчали сабатинівські старожитності на великій території, відрізняли їх від зрубних і відносили до хліборобсько-скотарської культури, залишеної кіммерійцями [18].

Вперше термін "сабатинівська культура" був впроваджений Н.М.Погребовою й Н.Г.Єлагіною при визначенні культурної приналежності Пересадівського й Анатоліївського поселень [19, 20]. Неодноразово виступали за оригінальність і самостійність сабатинівської культури В.Д.Рибакова, І.Т.Черняков, М.М.Шмагалий, І.М.Шарафутдінова. Остання навіть присвятила цій проблемі спеціальну статтю [21].

Дослідники сабатинівської культури виділяють її в самостійну культуру за такими ознаками: займала достатньо велику територію, що лише почасти і на певному етапі перекривала територію зрубної культури; розміщувалася лише на західній околиці Великого степу й межувала з осілими землеробськими культурами на заході й півночі; піддавалася багатобічним впливам, що відбилося на синкретичності її вигляду, особливо в контактних зонах; існувала тривалий період, що може бути розділений на декілька хронологічних горизонтів.

З-поміж характерних рис сабатинівської культури І.М.Шарафутдінова виділяла такі: 1) непримітне житло; 2) застосування каменю в домобудівництві; 3) особливі типи посуду; 4) валикова орнаментація; 5) кістяні й металеві вироби.

У ході досліджень пам'яток сабатинівської культури була відзначена суперечливість виявленого матеріалу. З одного боку, в сабатинівських артефактах були присутні ознаки, що зближують її зі східною зрубною культурою, з іншого боку, простежується близькість їх із культурою Ноа, хоча існують і розходження. Така синкретичність пояснюється, як видно, не тільки взаємовпливом синхронних культур, але й загальною підосновою у вигляді західних культур середньої бронзи (можливо Монтеору або білопотоцької групи комарівської культури) [ 22].

Сабатинівська культура, що виникла на базі культури багатоваликової кераміки в умовахнайтісніших зв'язків із культурними процесами на сході й заході, пройшла досить тривалий період розвитку. На користь такого твердження свідчать перераховані вище ознаки і риси, а також значна кількість поселень (більше 700 у Північно-Західному Причорномор'ї). Традиційно виділяють два етапи розвитку сабатинівської культури: власне сабатинівський; білозірський (ділиться на східний і західний).

І.Т.Черняков запропонував такий поділ сабатинівської культури: Сабатинівка I - XTV-XIII ст. до н.е.; Сабатинівка II - XIII-XII ст. до н.е.; Сабатинівка III - XII-XI ст. до н.е.; Білозірсько- тудоровський етап - XI-IX ст. до н.е., генетично пов'язаний із сабатинівськими пам'ятками, замінився пам'ятками пізньокіммерійського типу (IX-VII ст. до н.е.) [23].

Білозірські пам'ятки викликали не меншу дискусію в літературі, що присвячена проблемам бронзової доби Північно-Західного Причорномор'я. Артефакти білозірської культури розглядалися прихильниками зрубного походження [24] і самостійної сабатинівської культури [25] як продовження розвитку сабатинівських пам'яток або як окремий етап зрубної чи сабатинівської культур. І.М.Шарафутдінова вважала, що пам'ятки, синхронні білозірському поселенню, розташовані на схід від Дніпра, на територію, відвіку зайняту зрубниками, безпосередньо продовжують і розвивають традиції зрубної культури, а такі ж самі пам'ятки, що простираються на захід від Дніпра, на територію, зайняту сабатинівцями, у значній мірі відмінні від власне Сабатинівського поселення [26]. В аналогічному аспекті розглядав білозірські пам'ятки І.Т.Черняков, відносячи частину з них до пізнього, тудоровському етапу сабатинівської культури і виділяючи болградський етап як перехідний від сабатинівського до тудоровського етапу [27].

Згодом усвідомлення білозірської проблеми приводило до появи все нових і нових варіантів генезису білозірської культури. С.С.Березанська, М.М.Чередниченко, Е.С.Шарафутдінова й інші висловлювалися за самостійність білозірської культури. Л.О.Новикова пояснила появу білозірських пам'яток проникненням фракійського населення в Північне Причорномор'я. Ретельний огляд цих пам'яток із погляду зв'язків із західним (фракійським) світом здійснено Г.І.Мелюковою. Нею було досліджене поселення в с.Тудорово на Дністрі й вперше виділені пам'ятки білозірського типу в Північно-Західному Причорномор'ї.

У результаті досліджень Г.І.Мелюкова вказала на ряд відмінних рис білозірських пам'яток більш західних районів степів: велику кількість лощеного посуду, відсутність великих посудин із високим горлом, напівкулевидних мисок і т.д. Ці ознаки стали основою для введення терміну "пам'ятки білозірсько-тудоровського типу".

На думку Г.І.Мелюкової, лощена кераміка білозірських пам'яток склалася під нижньодунайським культурним впливом фракійського гальштату. Західний вплив простежується також у поховальному обряді білозірських могильників (безкурганний обряд, південне орієнтування похованих), а також у появі деяких типів металевих виробів (бронзові ножі, пилки, смичкові фібули та ін.) [28].

Досить повно були вивчені пам'ятки сусідніх територій, що зробили вплив на складення білозірського комплексу. Опубліковані зведення археологічних пам'яток по кобяківській, кобанській і кизил-кобинській культурам [29, 30, 31]. Широко висвітлені білогрудівська, лебедівська й висоцька культури [32], а також окремо бондарихінська культура і пам'ятки фракійського гальштату [33, 34].

Кордонні з білозірськими, синхронні пам'ятки фракійців у Румунії подані в монографії С.Моринца й О.Левицького [35, 36]. Матеріали синхронних культур дозволяють зіставляти з ними білозірські пам'ятки для встановлення міжкультурних контактів і взаємозв'язків, а також для уточнення хронології й більш точного виявлення культурної й етнічної специфіки білозірської культури.

З-поміж всієї палітри думок одна теза не викликає сумнівів: білозірські пам'ятки представляють певний перелом у розвитку пам'яток