Білозірські старожитності складають стійку групу комплексів, об'єднаних виразними спорідненими рисами, розташованими на певній території, що відповідає природно-географічному ландшафту та має чіткі тимчасові межі, що збігаються з конкретною історичною епохою. Специфіка білозірської культури виявляється у наявності самостійних поселень, особливих типів жител, форм посуду, наборів прикрас, знарядь праці, своєрідності господарства, соціальної структури, ритуальної практики і духовної культури.

Складення білозірської культури сталося в період, що став переломним в історії племен Південної й Середньої Європи. Одночасно зникають культури, із якими був пов'язаний апогей бронзової доби на континенті. Наставав фінальний період епохи пізньої бронзи, починався перехід до епохи заліза. З цим часом пов'язана історична подія, відома за письмовими джерелами як рух "народів моря". За всіма ознаками сабатинівські племена брали в цьому русі найактивнішу участь. Цей факт підтверджується появою в Трої Vn степової валикової кераміки і по суті пояснює причини припинення життя практично на всіх поселеннях сабатинівської культури на захід від Інгулу, тобто в Північно-Західному Причорномор'ї.

Припинення життя на поселеннях можна розглядати як зміну населення або, у крайньому разі, як суттєву зміну сабатинівських традицій. Це відбилося в пам'ятках білозірсько-тудоровського типу, які носили симбіозний характер, що у свою чергу пояснюється результатом проникнення носіїв культур фракійського гальштату в північно- причорноморські степи. Найбільш яскравим прикладом контактів степових племен із своїми сусідами слугує лощена кераміка білозірсько- тудоровського типу, поширення корчаг, кубків і мисок. Фракійським впливом пояснюється й орнаментація посуду - наліпи, шишечки, ручки- упори, петлевидні ручки на кубках, чашах і келиховидних посудинах, а також каннелюрована кераміка Східно-Карпатського регіону.

У світлі перерахованих вище фактів актуально стоїть питання про подальше дослідження матеріалів миколаївського поселення "Дикий Сад". Степове Побужжя дає іншу культурно-історичну ситуацію епохи фінальної бронзи, ніж сусідні території. За ступенем вивченості Степове Побужжя не поступається іншим областям Північного Причорномор'я, проте на сьогоднішній день можна стверджувати, що до білозірської культури належить тільки одне поселення - "Дикий Сад", проте і воно має досить специфічні риси за всіма археологічними показниками: складом керамічного комплексу, принципами домобудівництва [38], кам'яними й бронзовими знаряддями праці, системою релігійних уявлень [39].

Дослідження останніх років дозволили по- іншому глянути на культурні взаємозв'язки жителів поселення. Традиційними і генетично обумовленими є зв'язки з західними культурами (Центральна Європа і фракійський гальштат). А напрямок із північного заходу на південний схід є новим. Факт наявності таких зв'язків підтверджується знаряддями праці з каменю малоазійсько-середземноморського походження (аналіз М.Ф.Петруня), а також з артефактами, пов'язаними з відправленнями різних культів (солярного, хтонічного, фалічного). Можливо, що зміна традиційних торгових шляхів була навпрямки пов'язана з падінням Трої й дорійською навалою на Грецію. Соціально-етнічні й економічні зміни фінального періоду епохи бронзи змусили населення Центральної Європи шукати нові шляхи для зв'язків із високорозвиненим Сходом. І ці пошуки логічно привели їх на маршрут - від карпатських перевалів і Західного Бугу на Південний Буг і далі вниз, до Чорного і Середземного морів. Саме в центрі цього маршруту й виникло поселення "Дикий Сад" як культурно-релігійний центр, у якому сходилися різні культурні традиції.

Таким чином, виходячи з усього вищесказаного, стародавності Північно-Західного Причорномор'я епохи пізньої бронзи, можуть бути класифіковані в такому вигляді:

Сабатинівська культура носила синкретичний характер, генетично пов'язана із синхронними культурами на заході і на сході.

Білозірська культура поділяється на східний (власне білозірська) і західний (білозірсько- тудоровські пам'ятки) варіанти. Східний варіант продовжує зрубні й сабатинівські традиції, а білозірсько-тудоровські пам'ятки (західний варіант), з одного боку, зберігають риси сабатинівської культури, з іншого, є присутнім значний вплив південнофракійських і нижньодунайських культур фракійського гальштату.

Степове Побужжя представлене в білозірський час поселенням "Дикий Сад", що хоча й існувало у хронологічних межах білозірсько-тудоровського варіанту, але не вписується в його традиційні рамки, а являє локальне культурно-історичне явище.

Безсумнівно, фінальна бронза - найцікавіший період в історії Північно-Західного Причорномор'я з величезним культурно-історичним потенціалом. Пам'ятки цього періоду вимагають подальшого поглибленого вивчення, що дозволить поповнити базу наших знань про історичну та етнокультурну ситуацію в Східній Європі на рубежі бронзового й залізного віків.

Література

Штерн Э.Р. Бессарабская находка древностей 1912 г. // Материалы по Археологии России. - 1914. - Вып. № 34. - С. 114.

Черняков И.Т. Из истории бронзолитейного производства в Северном Причерноморье // Записки Одесского Археологического Общества (далі - ЗОАО). - 1967. - Вып. N° 2. - С. 23-37.

Добровольский А.В. Перше сабатинівське поселення //Археологічні пам'ятки УРСР (далі - АП). - 1952. - Вип. № 2. - С. 78-88.

Синицин М.С. Разведка 1949 г. в Викторовке // Краткие сообщения Одесского Государственного археологического музея (далі - КСОГАМ), 1964. - С. 46-49.

Синицин М.С. Раскопки в уроч. Вершина близ с.Ильинка Одесской обл. в 1946-47 гг. // Материалы по археологии Северного Причерноморья (далі - МАСП). - 1962. - Вып. N° 4.

С. 150-161.

Погребова Н.Н., Елагина Н.Г. Работы в Тилигуло-Березанском районе в 1959 г. // Краткие сообщения Института археологии (далі - КСИА) АН СССР. - 1962. - № 89. - С. 6-14.

Мелюкова А.И. Культуры предскифского периода в лесостепной Молдавии // Материалы и исследования по археологии СССР (далі - МИА). - 1961.