УДК 27+908 (477)/19

Федорчук О.О., Миколаївський державний університет

Одеська духовна семінарія в першій половині

XIX століття

У статті зроблена спроба проаналізувати становлення і розвиток Одеської духовної семінарії в І половині XIX ст Вказати на роль перших архіпастирів в її функціонуванні. Охарактеризувати навчально-виховний процес, зокрема їлетоди навчання і вимоги до майбутніх пастирів церкви. Показати специфіку семінарії порівняно з духовншш закладами інших регіонів.

At the article the author tries to analyze the foundation and development of Odessa ecclesiastical schools in the I-st half of the XlXth century. The role of the first bishops in its function is shown. The author characterizes the teaching and training process, its methods of teaching and requests to the future priest and shows the specific features of those ecclesiastical schools in comparing with ecclesiastical institutes in other regions.Розбудова національної держави зумовлює необхідність глибокого і всебічного вивчення історичного минулого українського народу, особливо проблем церковної історії, які майже не досліджувались в радянський період. Адже без врахування ролі церкви в суспільстві не можна правильно зрозуміти історію розвитку культури. Тому тема семінарської освіти є актуальною, вона дає можливість неупереджено оцінити роль духовенства в поширенні знань у південному краї.

В історичній літературі ця проблема практично не досліджувалася. Серед дореволюційних праць можна назвати лише книгу викладача семінарії протоієрея ІСтрельбицького [1]. Її достоїнствами є літописна форма зображення подій і значні хронологічні рамки, а також те, що вона побудована на архівних матеріалах семінарії, які донині не збереглися. Однак внутрішнє життя семінарії показано слабо. Сьогодні історію Одеської духовної семінарії досліджує її протоієрей О.М.Кравченко [2]. В даній статті робиться спроба дослідити процес становлення семінарії як духовного навчального закладу, звернувши увагу на такі аспекти її діяльності, як навчально- виховний процес, методи навчання, просвітництво.

Одеська духовна семінарія виправдовувала сподівання православних: різноманітність предметів, що в ній викладалися, створювала інтеле- ктуально-духовну атмосферу, яка поширювалася далеко за її стінами. Справами семінарії ціка- вились не тільки релігійні діячі, а й світські особи, події, пов'язані з її діяльністю, висвітлювались у місцевій пресі.

Питання про духовну семінарію виникло після заснування 9 травня 1837 р. самостійної Херсонсько-Таврійської єпархії з архієрейською кафедрою в Одесі. Першим її архіпастирем був преосвященний Гавриїл (Розанов), який до цього був архієпископом катеринославським. На початку 1838 р. Гавриїл звертається до Синоду з клопотанням про відкриття в Одесі духовної семінарії з училищами. Комісія духовних училищ при Синоді представила свої міркування з цього питання імператору на затвердження. 14 квітня 1838 р. Синод приймає рішення щодо заснування семінарії. А 1 жовтня 1838 р., в день Покрови Божої Матері, в присутності митрополита адріанопольського Герасима, представника константинопольського патріарха, була урочисто відкрита Херсонська духовна семінарія в Одесі (так вона називалася до 1871 року). її приміщення розміщувались на розі Поштової вулиці і Олександрівського проспекту в будинку радника П. Лучина [3].

До відкриття Одеської семінарії майбутні православні пастирі навчались переважно у повітових і приходських училищах, а також в Катеринославській і Кишинівській семінаріях. Потім через консисторію, духовні правління і благочинних було оголошено духовенству Херсонської і Таврійської губерній, щоб вони привозили своїх дітей вже до Одеси для поповнення учнями нової семінарії [4]. Архієпископ Гавриїл подарував для її бібліотеки декілька богословських книг і виголосив вітальну промову, яка стала програмою для учнів цього духовного закладу [5]. До квітня 1848 p., коли його замінив на кафедрі Інокентій Борисов, Гавриїл невтомно слідкував за розвитком навчально-виховного процесу в семінарії, вникав в усі подробиці її облаштування і добробуту. З 1 січня 1839 р. він заснував клас новогрецької мови [б]. Архієпископ допомагав семінарії особистими коштами, хоча сам жив небагато. Викладачів заохочував, до учнів ставився з любов'ю, захищаючи їх перед семінарським правлінням, тільки в рідкісних випадках погоджувався на виключення учнів з семінарії [7]. Ось як писала про заслуги преосвященного місцева преса: "Взагалі по справедливості необхідно відмітити, що покійний архієпископ Гавриїл дуже багато сприяв розвитку просвіти. За його ініціативи було відкрито жіноче єпархіальне училище і завдяки його праці була відкрита духовна семінарія" [8]. За клопотаннями невтомного Гавриїла духовна семінарія з підвідомчими їй училищами (Херсонським, відкритим у 1818 р., Слисаветградським - у 1820 р. і Одеським - у 1838 р.) в 1839 р. стала називатися першокласним духовним навчальним закладом, а за розпорядженням Синоду в 1841 p., подібно до інших духовних семінарій, згідно з новим статутом перетворена у заклад, який мав би "характер загальнонародності, не втрачаючи, однак, і суттєвих достоїнств вчення класичного" [9].

Продовжував опікуватися семінарськими справами і наступник Гавриїла преосвященний Інокентій Борисов. Перше, на що він звернув увагу, прибувши до Одеси, це тіснота приміщень. Так, семінарські іспити, на яких побажав бути присутнім Інокентій як почесний екзаменатор не могли відбутися в приміщенні семінарії, а проводилися в Хрестовій архієрейській церкві. Толіу в 1849 р. Інокентій вирішує перевести семінарію на окраїну Одеси - до Успенського монастиря. З цього приводу він подає клопотання до Синоду, але духовне правління в ході листування побачило в цьому проекті труднощі й незручності. Пізніше на заваді цьому стали події Кримської війни (1853-1856) [10].