УДК 34(091)"17/18" Серединський О.В.

Правове становище чорноморських адміралтейських поселенців у 17901861 рр.

На сучасному етапі розбудови Української незалежної держави триває інтерес наших співвітчизників до історичного минулого українського народу. Настав час об'єктивно розглянути факти історії України, насамперед ті, які все ще залишаються недостатньо вивченими. Особливо це стосується історії окремих груп населення, які проживали в різні часи на території нашої Батьківщини, зокрема, чорноморських адміралтейських поселенців.

Адміралтейські поселення в Російській імперії були розташовані в районах Балтійського (Охтенські) і Чорного морів. Це були особливі населені пункти, жителі яких поєднували працю в сільському господарстві з обслуговуванням підприємств Морського відомства.

Історія Чорноморських адміралтейських поселень практично не вивчена в історичній науці. Окремі відомості з даної теми є в наукових працях дореволюційних дослідників: П.Іванова,

О.Скальковського і А.Шмідта та радянських вчених: І.О.Бакланової, І.О.Гуржія, О.Й.Дружиніної,

О.Духнича, В.І.Тимофієнка та ін. [1].

Значна частина документів, що стосується даної проблеми, зберігається в Державному архіві Миколаївської області. Вони різні за своїм походженням і характером. Це канцелярське листування, скарги поселенців, відомості про кількість населення, господарство, повинності мешканців адміралтейських сіл та інші матеріали. В документах Державного архіву Херсонської області є відомості про землеволодіння в Чорноморських адміралтейських поселеннях. Цінні матеріали є в "Морских сборниках", в дореволюційних періодичних та статистичних виданнях.

У цій статті розглянемо докладніше правове становище чорноморських адміралтейських поселенців у 1790-1861 рр.

У кінці XVIII ст. до Російської імперії було приєднане північне узбережжя Чорного моря. Незважаючи на те, що південні райони України швидко заселялись, росли міста, розвивалися ремесла і торгівля, приплив робочої сили сюди був недостатнім. Особливо гостро відчувалась нестача робочих рук на підприємствах Чорноморського адміралтейства. Для забезпечення потреб Морського відомства у 1790 р. йому були передані села, розташовані на березі Бузького лиману (Богоявленськ), у пониззі річки Інгулу (Калинівка і Воскресенськ), на чумацькому тракті Миколаїв - Херсон (Покровськ), на території сучасної Кіровоградської області (Богданівка і Знам'янка). У 1820 р. замість Богданівки і Знам'янки Чорноморському адміралтейству були передані села Березнегувате і Висунськ, які знаходились на відстані 80 верст від м.Миколаєва [2].

Заселення цих сіл почалось ще у 80-ті роки XVIII ст. У 1784-1786 рр. були заселені Знам'янка та Богданівка; згідно з "Высочайшим указом" від 2 липня 1789 р. - Богоявленськ, Калинівка, Воскресенськ, Покровськ, а у 1795 р. - Березнегувате і Висунськ [3].

Основну масу мешканців адміралтейських сіл складали примусово переселені із центральних губерній Росії і Лівобережної України різні категорії селян, вихідці із Правобережної України, які добровільно переселились, збіглі поміщицькі кріпаки, сім'ї ремісників та заштатних церковнослужителів, солдати-інваліди, звільнені від служби матроси та ін.

Головним джерелом існування поселенців було заняття землеробством та тваринництвом. Залежачи від Морського відомства, жителі адміралтейських сіл повинні були виконувати різні роботи на його користь, ніяких податків спочатку вони не сплачували. Так, жителі с.Богоявленська змушені були за розпорядженням обер-штер-крігскомісара і кавалера М.Л.Фалєєва один день на тиждень ходити на казенні роботи: орати, сіяти, боронувати, заготовляти сіно для волів, працювати в садах і на городах біля с.Богоявленська і міста Миколаєва. Адміралтейські поселенці також працювали на підприємствах Морського відомства теслярами, ковалями, чорноробами. Як свідчать документи, мешканці сіл Знам'янки і Богданівки у 1786-1793 рр. працювали на Знам'янському фаянсовому заводі, одержуючи за це платню, а незабаром, після його закриття, були переведені в Миколаїв для роботи на цегельному заводі [4].

Адміралтейські поселенці багато в чому нагадували державних селян, але, залежачи від Морського відомства, мали свою специфіку в управлінні, економічному та політичному житті.

Села, в яких мешкали поселенці, були підпорядковані Чорноморському адмірал-тейському управлінню, а також до 1798 р. - канцелярії будівництва м.Миколаєва. З документів періоду XIX ст. бачимо, що ці населені пункти спочатку перебували в безпосередньому віданні Чорноморської виконавчої експедиції, а з 1825 р. - управління Чорноморських адміралтейських поселень, яке знаходилось у Миколаєві і складалось із управителя, письмоводителя та одного канцелярського чиновника. Кожне село утворювало окрему общину, яка мала безпосереднє місцеве управління. Морським відомством призначались в адміралтейські поселення доглядачі з офіцерів, котрі повинні були слідкувати за порядком, виконанням поселенцями повинностей і про будь-які порушення повідомляти командуванню флоту. Без його дозволу не приймалось жодне рішення, пов'язане з життям мешканців адміралтейських сіл. Кожна справа поселенців, яка вимагала затвердження вищого начальства, проходила через доглядача. Він не тільки зосереджував у своїх руках адміністративну і політичну владу над поселенцями, втручаючись в їхнє громадське життя, але в деякій мірі здійснював над ними суд і розправу.

Місцеве управління складалось із сільського старости, писаря, помічника писаря, збирача податків, чотирьох гласних і одного десятського і мало назву "Зборная изба", котра, крім питань сільського управління, виконувала всі розпорядження офіцерів-доглядачів. Особи, які входили до складу "Зборной избы", обирались на три роки на зборах сільської общини, крім сільського писаря, якого призначали або наймали за угодою. Після 1845 р. "Зборная изба" стала іменуватись "сельской расправой" [5].

У 1794 р. богоявленські, воскресенські, калинівські, покровські, а з 1797 р. - знам'янські і богданівські поселенці, замість виконання робіт на користь Морського відомства, повинні були платити оброк по 4 крб. у рік із кожної душі чоловічої статі. Оброчні гроші, стягнені з поселенців, надходили до інтендантської експедиції