Передбачалося, за 1940/1941 навчального року заклади системи Державних трудових резервів підготують кваліфікованих робітників 360 спеціальностей для різних галузей народного господарства країни.

Учні згаданих навчальних закладів знаходилися на повному державному забезпеченні: отримували одяг та взуття, харчування, навчальні посібники, гуртожитки. Крім того, з метою заохочення підлітків до виробничої діяльності, згідно з положенням, затвердженим начальником Головного управління державних трудових резервів від 12 лютого 1941 р., 80 % прибутків у школах ФЗН вугільної, гірничорудної, лісової промисловості, а також будівництва виплачувалося учням. У школах ФЗН інших галузей народного господарства учні отримували 50 % прибутків, а в ремісничих та залізничних училищах - 1/3 [4]. Проте після закінчення навчання їх учні повинні були пропрацювати не менше 4-х років безперервно на державних підприємствах. Для проведення організаційної роботи держава виділяла значні кошти, вживалися широкомасштабні заходи зі створення належної матеріальної бази для відповідних навчальних закладів. Так, у ремісничому училищі Зуївської ГРЕС була створена велика енергетична лабораторія, куди приїздили на практику студенти Донецького індустріального та Маріупольського металургійного інститутів. У Слов'янську в залізничному та ремісничому № 2 училищах для майбутніх залізничників була в резерві новітня автогальмова станція, що розташовувалась у двох будівлях. Її широко використовували не лише учні училищ, але й студенти Харківського транспортного інституту [5].

Якщо комплектування шкіл ФЗН здійснювалося на засадах відкритого набору, то шкіл і училищ трудових резервів - на плановій основі з застосуванням у разі недобору принципу мобілізації на зразок військової. Адміністрації навчальних закладів стикалися з кадровими проблемами підбору кадрів для виробничого навчання. Так, по Сталінській області станом на 20 листопада 1940 р. з потрібних 1234 майстрів та старших майстрів було набрано 1187 осіб [6].

До навчальних закладів УРСР передбачалося призвати 130670 осіб, причому значна їх кількість припадала саме на Донбас - 49810 осіб, що складало 38,1 % від загалу. З них до ремісничих училищ планувалося набрати 14000 осіб або 28,1 %, до залізничних училищ - 810 осіб або 1,6 %, до шкіл ФЗН - 35000 осіб або 70,3 % [7].

На Сталінську область доводилося 35810 осіб (або 71,9 %) призовників від загальної кількості по Донбасу. Цих призовників передбачалося розподілити таким чином: 8000 осіб (22,2 %), - до ремісничих училищ, 810 осіб (2,2 %) - до залізничних училищ і 22000 (75,4 %) - до шкіл ФЗН [8]. Призовники групувалися за сімома основними галузями промисловості області (див. табл. 1).

Аналіз даних таблиці дозволяє стверджувати, що переважна більшість призовників спрямовувалася до шкіл ФЗН вугільної промисловості, що відповідало потребам функціонування та розвитку цієї галузі в регіоні.

Перший призов 1940 р. проходив з порушенням принципу добровільності, причому навіть у навчальному закладі призовникам не дозволялося вільно обирати спеціальність, за якою мала проходити підготовка. Так, у школі ФЗН № 19 при металургійному заводі ім. Ілліча багато учнів-каменоломів були незадоволені примусовим зарахуванням їх до даної групи [10]. Крім того, іноді під час зарахування учнів на ту чи іншу спеціальність не враховувалися їх фізичні можливості, що значною мірою заважало результативності навчання. Наприклад, був випадок, коли до школи ФЗН при шахті «Червоний Профінтерн» спрямували 16-річного юнака, що був невеликий на зріст і не міг навіть втримати молоток, яким йому потрібно було працювати [11].

Примусовість набору породжувала серед деяких підлітків протест. Так, 86 учнів з 323, яких мобілізували до шкіл ФЗН Зугресу, захворіло через навмисне зловживання морозивом і лежання на холодному бетоні після відвідування бані. У такий спосіб підлітки прагнули уникнути небажаного навчання [12].

До лав призовників часто потрапляли підлітки, які мали медичні протипоказання, при повторному обстеженні такі особи відправлялися додому. Так, з школи ФЗН № 31 Сталінської області в грудні 1940 р. через фізичні вади додому було відправлено 2 учні [13]. У школах ФЗН № 19 і 20 м. Маріуполя були випадки призову заздалегідь недієздатних осіб. В учня Басирова, 1924 року народження, були паралізовані рука і нога, а учень Манухін, маючи по шість пальців на ногах, не міг носити взуття встановленого зразка [14].

Незважаючи на обіцянки держави повністю забезпечувати учнів шкіл і училищ трудрезервів усім необхідним, це не завжди виявлялося можливим. Так, за постановою РНК СРСР від 27 грудня 1940 р. «Про забезпечення спецодягом та взуттям учнів» на колгоспи було покладено виконання цього завдання до 15 січня 1941 р., однак через низку об'єктивних причин, (стислі строки, відсутність матеріальних засобів тощо) постанова не завжди реалізовувалася в повному обсязі. Так, учні шкіл ФЗН Амвросіївського району вимушені були купувати обмундирування за власний рахунок, бо колгоспи не впоралися з поставленим перед ними завданням [15]. Як наслідок, частина учнів не мала можливості регулярно відвідувати практичні заняття, що негативно впливало на виробничу підготовку підлітків. Це, у свою чергу, разом з іншими чинниками, як-то: недотримання техніки безпеки, сприяло зростанню травматизму серед неповнолітніх. Наприклад, під час проходження виробничої практики у лаві шахти 3 учні школи ФЗН № 55 Сталінської області через недбалість керівників отримали тяжкі травми [16].

Таблиця 1

Розподіл навчальних закладів та контингенту по галузях