УДК 061:34 "1991-2001"

Лисенко A.I., Черкаський державний технологічний університет

Правовий механізм забезпечення рівноправ'я чоловіків і жінок та діяльність жіночих організацій

(1991-2001 роки)

У статті розглядаються механізми забезпечення рівноправності жінок і чоловіків та основні законодавчі і підзаконні нор^лативні акти України доби незалежності (1991-2001); висвітлюється діяльність державних органів з питань жінок, материнства і дитинства в системі законодавчої і виконавчої влади незалежної України.

In the article mechanisms of ensuring of standing equal rights between men and woman and main legislative and legal acts of Ukraine during the years of independence (1991 - 2001) are examined Also activities of state bodies which deal with women's questions and problems of maternity and childhood in the system of legislative and executive power of independent Ukraine are illuminated.Процеси, неминуче пов'язані з розбудовою держави, значно змінили і політичне життя українського суспільства. Почала формуватися нова структура політичної системи, почали якісно змінюватися її складові, однією з яких є жіночий рух. Зі становленням в Україні правової, демократичної держави жіночий рух змінюється як за формами, так і за змістом діяльності, що обов'язково веде за собою активну співпрацю з органами державної влади, громадськими об'єднаннями, інтеграцію у міжнародні жіночі структури.

В багатьох публікаціях провадиться аналіз сучасної законодавчої бази в Україні стосовно жінок та її відповідності світовим стандартам. При характеристиці правової бази дослідники сходяться на думці, що загалом закони щодо жінок мають демократичний характер і відповідають сучасним світовим поглядам на права і можливості жінок нарівні з чоловіками. Наукове обґрунтування законодавчої бази та прав жінки в Україні міститься в працях таких дослідників, як НКесіора, Н.М.Дармограй, ЛЧубар [1]. Правове становище українських жінок розглядається в праці НАніщук [2]. Рівності прав і можливостей чоловіків і жінок в суспільстві присвячені дослідження А.Полешко, С.Ф.Хрисанової [3]. Використовуючи законодавчі акти та праці дослідників, автор цієї статті вважає необхідним висвітлити докладніше діяльність державних органів з питань жінок, материнства і дитинства в системі законодавчої і виконавчої влади незалежної України.

Однією з характеристик демократичного, плюралістично організованого суспільства є функціонування самоорганізованих, добровільних об'єднань громадян, розвиток яких регулюється Законом України "Про об'єднання громадян", ухваленим Верховною Радою в 1992 році, і в якому, зокрема, зазначалося, що "право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань" [4].

Громадські організації незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), серед яких чільне місце почали займати і жіночі, своєю головною метою мали задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

З метою втілення в життя положень Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" (1979) в Україні прийнято цілий ряд законодавчих актів, спрямованих на поліпшення становища жінок, сім'ї, дітей. Серед них Верховною Радою прийняті Закони України: "Про зайнятість населення"; "Про пенсійне забезпечення"; "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; "Про освіту" [5].

На початковому періоді державотворення вийшов ряд постанов, серед яких: Постанова Кабінету Міністрів України "Про довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства" (1992) [6]; Постанова Верховної Ради України "Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" (12 липня 1995 року) [7].

12 серпня 1995 року відбулися Парламентські слухання про виконання в Україні Конвенції ООН "Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок", які були присвячені підготовці до участі України в Четвертій Всесвітній Конференції ООН зі становища жінок (Пекін, 1995).

У 1996 році було прийнято Конституцію України [8], яка продовжила законодавчий процес закріплення рівних прав чоловіків і жінок в Україні, тому що вона стала втіленням міжнародного права та особливостей сучасного національного і світового розвитку, закріплюючи природні права особистості, а також широкий спектр соціальних прав.

Згідно з частиною третьою ст. 24 Кон-ституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям [9].

Правовою базою для Конституції України стали: Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966), Декларація соціального розвитку (1986), Європейська конвенція про права людини (1950 p.), Європейська суспільна хартія (1961 р.), План дій Першої всесвітньої конференції зі становища жінок (Мехіко, 1970 p.), 2-га, 3-тя, 4-та Всесвітні конференції зі становища жінок (Копенгаген - 1980, Найробі - 1985, Пекін - 1995) та ін. [10].

В процесі розбудови державності постала необхідність створення відповідних органів влади, які б проводили державну політику стосовно становища жінок і розвитку жіночого руху.

У Верховній Раді 12-го скликання (1990- 1994) існувала постійно діюча Комісія з