чином: "Подобное замедление в учреждении училищ произошло оттого, что недавно, только с конца прошлого столетия, начала развиваться материальная жизнь обитателей этих степей, а развитие жизни умственной всегда следует уже за развитием материальной" [8].
"Херсонские губернские ведомости" в наступному ж номері продовжили публікацію матеріалів про Херсонську гімназію, розкривши історію її розвитку з моменту заснування [9]. Цей матеріал викликав зацікавленість читачів. Відповіддю на нього стало "Письмо к редактору" постійного кореспондента газети В.Негрескула. Воно являло собою спогади автора про час навчання в Херсонській гімназії. В.Негрескул відмітив недоліки гімназичної освіти, до яких відносив зайву муштру і численні заборони [10].
Публікаціям про стан освіти "Полицейского листка Керчь-Еникольского градоначальства" також властиві елементи аналізу. Редактор газети М. Рещиков, привівши статистичні дані про кількість учнів у місцевих учбових закладах, особливо відмітив: "Если примем круглые числа, т.е. число жителей Керчь-Еникольского градоначальства - 18000, а учащихся - 500; то мы не найдем и 3-х учащихся на 100 жителей; пропорция неутешительная" [11]. Редакція енергійно виступала за розширення мережі учбових закладів у градоначальстві.
З розвитком капіталізму все більш відчувалась потреба в професіонально підготовлених кадрах. У Чорноморсько-Азовському басейні в умовах інтенсивного розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі високим був попит на ряд морських спеціальностей. Цілком зрозумілий у зв'язку з цим інтерес місцевої преси до Херсонського училища торгового мореплавства як учбового закладу морського профілю. Цей учбовий заклад, заснований в першій половині 30-х рр. XIX ст., готував шкіперів і штурманів для купецьких кораблів, а також кадри фахівців для комерційного суднобудування. Заслуговує особливої уваги стаття під назвою "Херсонское училище торгового мореплавания", що була надрукована в 1842 р. на сторінках "Херсонских губернских ведомостей". Редакція газети, ознайомивши читачів з історією учбового закладу, повідомляла, що 24 вихованця училища навчались за казенний рахунок, інші учні сплачували за навчання чималу суму - 85 крб. Курс навчання був розрахований на чотири роки і включав теоретичну і практичну підготовку. Редакція навмисно загострювала увагу читачів на тому, що випускники училища "казенные и пансионеры, окончившие курс учения с совершенным успехом, исключаются из подушного оклада, освобождаются от поступления в рекруты и от телесного наказания" [12]. Такі пільги мали залучити до цього учбового закладу велику кількість бажаючих отримати необхідну краю освіту, а тих, що поступили, - стимулювати до добросовісного навчання.
Другою групою публікацій стали статті і кореспонденції, в яких піднімалися проблеми реформування системи освіти у Російській імперії. Уряд розумів, що початі на рубежі 50-60-х рр. XIX ст. перетворення соціально-економічного і політичного життя Росії серйозно стримувалися низьким освітнім рівнем населення і відсутністю налагодженої системи підготовки фахівців. Розвиток капіталізму вимагав не тільки розкріпачення працівника, але і наявності у нього певних навичок, певного рівня освіти. Потреба в освіті відчувалась і на виробництві, і в сфері управління. Всестановість і загальність освіти зробились вимогою часу. У цих умовах неминуче визрівала реформа усіх ланок системи народної освіти.
Своє бачення перспектив розвитку освіти і просвіти в країні сформулював на сторінках "Новороссийского литературного сборника" в 1859 р. відомий хірург, вчений, педагог М. І.Пирогов. Найважливішою умовою такого розвитку вчений вважав формування професійно підготовлених педагогічних кадрів. "Я утверждаю, что вся надежда на успех заключается именно в том, чтобы придумать самое верное средство для обновления наших учебных учреждений свежими силами" [13], - писав попечитель Одеського учбового округу.
Основним недоліком системи освіти, що існувала в Росії, він вважав відсутність спадкоємності між його різними ланками. "В настоящее время все три разряда наших училищ (приходские, уездные, гимназии) так организованы, что ни одно из них не приготовляет к другому и каждое открывает путь прямо в жизнь" [14], - підкреслював М.І.Пирогов у статті "Чего мы желаем?" Подолання цього розриву вчений називав найважливішим завданням реформування учбових закладів. У реформуванні системи освіти в країні, на його думку, помітна роль належить університетам. Однак і вони потребують змін згідно з вимогами часу і повинні знайти не властиву їм раніше "неразрывную связь гуманного и реального". У цілому представлена М.І .Пироговим програма розвитку освіти зводилася до чотирьох основних положень: 1) необхідності оновити штат професорів університетів, заснувавши інститут професорів при Академії наук; 2) створити спадкоємність в освіті, що забезпечувала її всестановість; 3) підвищити інтерес учнів до знань і посилити вимоги до них. Автор вважав, що за цих умов система освіти в Росії досягне логічності та гармонійності.
Гострі дебати в пресі (особливо після того, як стали відомі основні положення проектів, що готувалися) розгорнулись з питання про реформування середньої, гімназичної освіти. В "Одесском вестнике" була надрукована стаття штатного доглядача єлисаветградського училища О.Віста "Заметки о проекте устава низших и средних училищ". Автор відмічав особливу значущість самого факту надання проектів для обговорення "не только педагогов, но и всякому, принимающему участие в великом деле общественного образования в России" [15]. О.Віст в цілому підтримав проекти, хоч і вніс ряд пропозицій щодо їх удосконалення.
Підготовка реформ початкової і середньої освіти продовжувалася кілька років. До кінця 1862 р. була завершена робота над загальною концепцією реформування початкової і середньої освіти, яка знову була доведена до відома громадськості. Думку читачів з приводу нових проектів негайно вмістив "Одесский вестник". Найбільш