Андрієвський, Г.Андрієвський, К.Іващенко,

Руденко, Г.Смирнов, О.Левицький, П.Злотчан- ський, А.Синявський, О.Погибка, Д.Сигаревич, Є.Чикаленко, І.Луценко, Ф.Шульга та інші [11]. Скарбничим, ідеологом, "душею і розумом" "Громади" був Л.А. Смоленський, який виявив себе вірним прихильником М.П.Драгоманова, пропагуючи ідею республікансько-федеративного устрою та еволюційно-демократичного соціалізму.

На початку 1880-х рр. на Півдні умови для розвитку української культури були кращими, ніж в Києві. Степова Україна декілька років була "культурним П'ємонтом" для українського театру, який знаходився під впливом Старицько- го. Із виїздом Русових з Одеси в житті Одеської "Громади" стався перелом, в ній верх взяла культурницька течія. Доба революційного народництва минула [12].

Українську інтелігенцію, що формувалася і гуртувалася в "Громадах", вже не влаштовувала виключно культурно-освітня діяльність у жорстких умовах заборони на все українське. Радикальні члени "Громад", особливо молодь, прагнули до політичної діяльності. На початку 1880-х рр. в Єлисаветграді І.Тобілевичем, А.Михалевичем, М.Васильєвим, Є.Чикаленком, А.Грабенком, Є.Дяченком, С.Русовою, Ф.Васи- левським було засновано українофільський гурток. Його члени займалися перекладом на українську мову книжок, проводили різного роду зібрання (часто в будинку Тобілевича). У справі про діяльність гуртка говорилося: "Незважаючи на невинний характер цього гуртка (на перший погляд), він мав злочинний напрямок. Такий напрямок із достатньою вірогідністю виявився вже з тієї обставини, що матеріалом для перекладу вибиралися твори, які зображали тяжке економічне становище народу, його соціальне приниження. Як казали звинувачені Дудін та Дяченко, уяснити народу недоліки існуючого ладу і показати, що досягнути іншого можливо лише шляхом боротьби" [13].

Витоки Єлисаветградської Громади пов'язані з приїздом до міста лікаря за фахом Опанаса Івановича Михайлевича в 1878 р. Упродовж 1878-1883 рр. її учасниками були секретар міського поліцейського управління І.К.Тобілевич, учитель О.Ф.Волошин, а також М.В.Левитський, С.Ф.Русова, М.Л.Кропивницький та М.К.Са- довський, земські статистики О.О.Русов і Ф.О. Василевський, студенти І. Т. Стиранкевич, І.Колодієв. Виходячи із такого складу Єлисавет- градської "Громади" О.Рябінін-Скляревський виводить її витоки із Київської громади. Він зробив висновок, що спочатку склався гурток виключно культурницького напрямку (гурток самоосвіти Таркановського та Васильєва), який був народовольчим. Його члени вели агітацію серед робітничого класу і навіть організували навколо себе дві групки робітників [14]. У цей час діяльність гуртка розподілялася на два напрямки: літературний і театральний. Стосовно літературної творчості, то основним завданням гуртківців було перекладання творів із російської на українську мову, звернути увагу народу на його тяжкий стан.

Здійснені переклади іншомовних авторів читались на засіданнях у помешканнях О.Михайлевича та І.Тобілевича. Все це зацікавило широкі верстви населення, а особливо вчителів, привертаючи їх увагу до української мови та літератури. "Єлисаветградський гурток в 188083-х рр. йшов попереду всіх українських осередків на культурній ниві" [15]. Єлисаветградські громадівці певний час підтримували зв' язки з народовольським гуртком О. Тарковського та із Харківськими революціонерами-народниками, допомагали народникам коштами, сприяли у справі влаштування нелегальної бібліотеки, надавали допомогу особам, що переховувалися у Єлисаветграді тощо [16].

Саме в Єлисаветграді почався розквіт драматургічної діяльності І.Тобілевича та М.Кропив- ницького, акторської творчості Садовського і Саксаганського. Всі п'єси видатних драматургів читали та рецензували О.Михайлевич і О.Русов. Саме за допомогою Єлисаветградського гуртка український театр набув такого розвитку та популярності. На думку О. Дмитренко, виникнення театральних колективів - це своєрідна реакція українства на горезвісний Валуєвський циркуляр, який забороняв друковане українське слово [17]. Однак і постановка вистав була пов'язана із низкою перепон. Так, 16 жовтня 1881 р. вступив у дію секретний циркуляр, що суттєво обмежував театральну діяльність. Твір обов' язково мав входити до реєстру дозволених до виконання, у кожному випадку для постановки української п'єси потрібен був дозвіл генерал-губернатора, перед п'єсою українською мовою обов'язково повинен бути спектакль російськомовний. 1883 рік - переломний для гуртка. Саме з цього моменту починаються арешти. За активну політичну діяльність і надання притулку С.Русовій та О. Русову Іван Тобілевич був звільнений із державної служби, а з його діяльності проводилося слідство [18]. У донесенні від 22 лютого 1885 р. йде мова про те, що Микола Тобілевич (Садовський), брат Івана Тобілевича, за політичну неблагонадійність знаходиться під наглядом поліції. Одна із обставин взяття його під нагляд - влаштування "малоросійських п'єс в Єлесавет- граді" [19]. Були заарештовані С.Ф.Русова,

Г.Мальований, І.К.Тобілевич та члени гуртка "Народної волі". Культурницька діяльність у місті припинилась, а з виїздом О. Михайлевича, О.Русова і І.Тобілевича "осередок на деякий час вмирає" [20]. Єлисаветградський гурток 18791884-х рр. мало чим відрізнявся ідеологічно від "Молодої Громади" 1876-1879 рр.

Зародження "нового гуртка" в 1886 р. пов'язане з приїздом до Єлисаветграда Михайла Васильовича Левицького, який був тісно пов'язаний із О.Русовим та М.Ф.Косюрою, олександрійським бухгалтером. Діяльність гуртка у 18861893 рр. носила цілком культурницький характер, в ньому немає запалу революційного народництва 1870-х рр., а проявилися всі риси, притаманні гурткам 1880-х рр. [21].

Діяльність Херсонської Громади 1885-1889 рр. була спрямована на просвітницькі завдання, а також визначалася працею земських статистиків у період з 1881 по 1889 рік. В архіві Одеського генерал-губернатора (на відміну від спогадів Русова) є точні хронологічні межі Херсонського гуртка [22]. До складу гуртка входили О.Русов,

Русова, І.Тобілевич, П.Боровський та інші [23]. Херсонський гурток був продовженням Єлисаветградського, бо більшість його членів переїхала з Єлисаветграда до Херсона (крім

О.Михайлевича). Жандармські описи поділяли