групу на дві складові: з українським відтінком та ті, що знаходились під впливом Русових [24]. Значну увагу члени гуртка приділяли театральній діяльності у місті. У 1886 р. в Херсоні було надруковано "Збірник драматичних творів" Івана Карпенка-Карого. Влітку 1888 р. гурток кількісно збільшився. Його члени видали три українські книги і надрукували в "Сборнике Херсонского земства" багато статистичного матеріалу. За політичну діяльність О.Русова усунуто з посади секретаря Херсонської управи і від робіт із статистичних досліджень [25]. У 1889 р. Русову було заборонено проживання в Дніпровському повіті Таврійської губернії [26].
У 1890-х рр. у місті Олександрії діяв український гурток та здійснювалися постановки п' єс українських авторів, функціонувала недільна українська школа. Натхненниками всіх цих справ були вчителі Анна Мальська та Микола Косюра. Невдовзі членів гуртка заарештовано і вони змушені були давати свідчення [27].
Південна Україна не видавалася самодержавству носієм будь-яких національних ідей, навпаки, багатонаціональний склад Півдня нех- тувався, вважалося, що це цілком російська область, тому єдине занепокоєння викликало наростання соціальних рухів. Але саме тут склалися найбільш сприятливі умови для розвитку національної школи. Свідчення про небайдужість населення до питань національної освіти ми знаходимо у промовах прогресивних земців - учасників місцевих "Громад", які неодноразово піднімали проблему національних шкіл Херсонської губернії. Значення рідної мови як ключа до прилучення народу до надбань світової цивілізації було зрозуміло усім. Проте лише окремі громадські діячі звертали на це увагу. Значний крок до покращення ситуації було зроблено самими вчителями.
Ще з 1871 р. циркуляром міністра освіти графа Толстого заборонено використання у початковій школі будь-якої мови, крім російської. На думку О.М. Каковкіної, "гостра полеміка, яка розпочалася ще під час роботи археологічних з' їздів, спровокована антиукраїнськи налаштованими учасниками, зокрема М.В.Юзефовичем, мала великий суспільний резонанс". Звідси вона твердить, що діяльність організаторів Київського археологічного з'їзду (1874 р.), більшість з яких були членами "Громади", стала "...одним із приводів до заборони українського слова 1876 р." [28].
Найбільш вдало вловив і охарактеризував ситуацію в українському русі кінця XIX століття історик О.Гермайзе. Він писав, що "українська молодь 90-х рр. XIX ст., прийшовши до переконання, що вихід із "роздоріжжя" є тільки один - світлом знання та національної свідомості піднести культурний рівень народної маси. Разом з тим, стоячи на ґрунті не дуже виразного політичного радикалізму, ця молодь розпочинає боротьбу з мертвим, далеким від життя і консервативним українофільством. Навіть самий термін "українофіли" стає одіозним для молоді терміном, і ентузіасти українського національного відродження віднині перестають називати себе цим іменем, вживаючи тільки назви "українець".
Незважаючи на утиски з боку самодержавства, діячі українського культурно-освітнього руху використовували всі можливі методи боротьби. У 1891 р. головне управління у справах друку заборонило виконання на сцені приватних театрів драми М.Кропивницького "Доки сонце зійде - роса очі виїсть" [29]. Однак гастрольна діяльність українських труп не припинялася. Взимку 1893 р у Миколаєві поставлено п'єсу Івана Карпенка-Карого "Розумний і дурень", на яку було в місцевій газеті "Южанин" опубліковано схвальний відгук [30]. Діячі українського театру, зокрема М.Кропивницький, мав значний вплив на формування поглядів М.М.Аркаса. 12 лютого 1899 р. в Москві (14 березня 1900 р. - в Миколаєві) відбулася прем'єра опери М.Аркаса "Катерина" у постановці М.Кропивницького [31].
Наприкінці ХІХ століття передові представники українського культурно-освітнього руху активізували свої зусилля у видавничій справі. Не завжди ці зусилля увінчувалися успіхом. Як згадував А.Грабенко (Конощенко), протягом 1881-1884 рр. місцеві ентузіасти видавничої справи надіслали на розгляд цензурного комітету до Санкт-Петербурга з десяток рукописів як оригінальних, так і перекладних творів, але "всі вони так і загинули в цензурі. Тоді ж таки (1884 р.) невеличкий український гурток надумав скласти "альманах" й почав збирати для його матеріали" [32]. Пожвавились українське книгодрукування і поширення нової художньої та політичної літератури. Саме у причорноморських містах з' явилися літературні альманахи, які започаткували новий модерний напрямок в літературі.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття культурно-освітній рух народів на теренах Російської імперії позначився небувалою політиза- цією, що обумовило створення національних культурно-просвітницьких та політичних організацій. Не були виключенням і терени України. Особливо колоритно цей процес проявив себе на Півдні. Поруч з українцями від національного і соціального гноблення потерпали поляки, євреї та представники інших націй.
1861-1900 роки стали важливим етапом у розвитку українського культурно-освітнього руху. Це рух у зазначений період набув нових форм і методів, став більш широким і впливовим. Українська інтелігенція в "Громадах" напрацьовувала різноманітні форми поширення української національної ідеї серед широких верств селянства та українського пролетаріату. В цьому зв'язку не можемо погодитися з одним із дослідників, що стверджував: "...позбавлене національних поводирів, українське селянство покликане було самим своїм існуванням, традиційним, "вічним" способом життєдіяльності репрезентувати впродовж ХІХ - початку ХХ ст. етнічну ідентичність... " [33]. Цей рух готував міцне підґрунтя для різкого піднесення українських вимог у нових, революційних умовах.
Література
Корнійчук Л.Я. Суспільно-економічна думка на Україні в 70-х рр. ХІХ ст. - К., 1971. - С. 101-105.
Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно- пролітичного руху на Україні в 70-х - на початку 80-х рр. ХІХ ст. - К.: Наукова думка, 1974. - С. 115.
Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). - Ч. 2. -