посівами різко зменшувало затрати селянами робочого часу, який міг ефективно використовуватися ними в інших галузях їх господарства. Наприклад, при ручному обробітку один гектар кукурудзи потребував близько 27-31 робочого дня, а при механічній сівбі, прополці, очищенні та молотьбі - лише 15 днів [8].
Значно підвищувало врожайність сільськогосподарських культур своєчасне внесення мінеральних добрив. Традиційно українське селянство використовувало лише гній тваринного походження. Зацікавлені в підвищенні урожайності селянські господарства досить активно збільшували норми внесення добрив у ґрунт. Підвищення угноєння селянської ріллі можна прослідкувати на прикладі внесення добрив під посіви цукрового буряку. Так, з 1926 по 1928 р. воно зросло майже на 49 % [9].
Мінеральні ж добрива поширювались значно менше. За той же період внесення суперфосфату збільшилось лише до 2 млн пудів, тоді як мінімальна потреба становила 13,5 млн пудів. У справі підвищення врожайності й поліпшення якості сільськогосподарської продукції не менш важливого значення мала боротьба зі шкідниками культур. Слід підкреслити, що навіть наприкінці 20-х років ця проблема залишалася досить актуальною. Так, у 1928 р. посіви цукрового буряку майже в усій Україні дуже постраждали від бурякової свинки. Наприклад, у зоні діяльності Черкаського окрсільгоспсоюзу загинуло 30,5 % всього селянського посіву буряків [10].
Сільськогосподарська кооперація в цілому та її спеціалізована система «Бурякоспілка» зокрема, у справі боротьби із шкідниками цукрових буряків окрім роз' яснювально-пропагандисткою роботи серед селянства, активно розповсюджувала через мережу спеціальних буряківничих товариств різноманітні засоби для боротьби зі шкідниками цукрових буряків. З цією метою у 1928 р. кооперацією було витрачено 7,3 тис. ц. малясу, 2,3 тис. ц. хлориду барію, 35,2 ц. паризької зелені.
Для організації та проведення боротьби зі шкідниками буряку на селянських посівах «Бурякоспілка» виділила зі складу кооперативного активу та підготувала на відповідних курсах майже 4 тисячі уповноважених груповодів із боротьби зі шкідниками, які не лише власноручно проводили роботу, але і навчали селян правильним прийомам боротьби зі шкідниками [11].
Важливе місце у сільському господарстві лісостепу займало буряківництво. Для селянства цієї природно-кліматичної зони України вирощування цукрових буряків було значно вигідніше, ніж вирощування інших технічних чи злакових культур. Так, засів цукрових буряків був удвічі прибутковішим, ніж пшениці, у 5 разів більше, ніж ячмінь, майже у 5 разів, ніж вівса, і у 1,5 рази, ніж картоплі. За день праці на буряківництві селянин отримував прибутку втричі більше, ніж при вирощуванні основної зернової культури селянських господарств - жита [12].
Отже, вирощування буряку в сприятливих для цього зонах було надзвичайно прибутковим для селянства. Однак агрокультура селянського буряківництва перебувала на досить низькому рівні розвитку, головним чином через відсутність у господарств вільних коштів, які можна було б спрямувати на вдосконалення цієї достатньо складної галузі аграрного виробництва.
З огляду на це, сільськогосподарська кооперація розробила широку програму, спрямовану на всебічний розвиток селянського цукрового буряківництва і, головне, підвищення врожайності цукрових буряків та вмісту в них цукру. Так, агрономічний персонал «Бурякоспілки» всіляко допомагав селянам максимально запроваджувати лущіння та зяблеву оранку під посіви цукрового буряку, скорочувати засівний період за рахунок більш ранньої сівби культури, що давало вагому прибавку врожаю та цукристості, домогтися максимального застосовувати бурякосіячами мінеральні добрива, організувати своєчасну проривку й перевірку сходів і, організувати боротьбу зі шкідниками на селянських землях. Широка й дієва популяризація удосконалених методів вирощування цукрового буряку, яка до того ж супроводжувалась вагомою господарсько-економічною підтримкою, дала суттєві позитивні результати. Так, зяблеву оранку під буряк у 1928 р. було проведено вже на 88,8 % селянської бурякової площі тоді як - на 75 % у 1927 р. [13].
Отже, головні заходи сільськогосподарської кооперації в галузі тваринництва та рільництва були спрямовані на впровадження серед широких мас українського селянства передових досягнень тогочасної сільськогосподарської науки й агротехніки, що в умовах обмеженості земельних і матеріальних ресурсів було одним із перспективних напрямків розбудови високоприбуткового сільського господарства.ЛІТЕРАТУРА
Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВОВУ, ф. 325, оп. 1, спр. 272, арк. 61.
Сільський господар. - 1925. - Ч. 21. - С. 61.
Артецький П., Кривунченко М. На нових рейках / П. Артецький, М. Кривунченко. - Харків, 1930. - С. 15-16.
Зарудний С. Як ми виконуємо Ленінів кооперативний план на селі / С. Зарудний. - Харків, 1929. - С. 61.
Хоменко С. Головні заходи в галузі рільництва за планом Наркомзему на 1928 рік / С. Хоменко // Радянський селянин. - 1928. - № 15. - С. 12.
Сільський господар. Відчит за 1926-1927 операційний рік. - Ч. 1. - Х.: Сільський господар, 1927. - С. 19.
Сільський господар. - 1925. - № 5-6. - С. 18.
Хоменко С. Посіви посухостійких просапних треба збільшити / С. Хоменко // Радянський селянин. - 1928. - № 3. - С. 11.
Два роки роботи уряду УСРР. 1926/27-1927/28. - X.: ВУЦВК та РНК УСРР, 1929. - С. 54.
ЦДАВОВУ, ф. 290, оп. 4, спр. 34, арк. 27.
Два роки роботи уряду УСРР. - С. 54.
Кооперована громада. - 1929. - № 11. - С. 2.
Два роки роботи уряду УСРР. - С. 52.