Івановича роз'яснити докладно свою позицію в «Письме к издателю А.И. Кошелеву» у журналі «Русская беседа» [64]. У свою чергу, О.І. Кошелєв направив зі сторінок свого журналу відповідне послання «Нечто о грамотности: Письмо к

И. Далю» [65].

Гостра полеміка, викликана В. Далем, продовжилася з новою силою в 1857 році. У книжці «Санкт-Петербургские ведомости», яка вийшла у листопаді, Володимир Даль друкує свою «Заметку о грамотности» [66], що викликала нову хвилю критичного неприйняття позиції Володимира Івановича стосовно першочергового навчання грамотності людей з народу з боку найвідоміших діячів у Росії - проводиря слов' янофільства К.С. Аксакова [67], М.О. Добролюбова [68, т. 2], Є.П. Карновича [69], О.В. Никитенко [70], знову М.Г. Чернишевського [69; 70, т. 4]. Загальна характеристика полемічних робіт Даля цього циклу докладно подається в третьому розділі нашої монографії.

Публічна дискусія з найбільш насущних на той час питань виховання й грамотності, яка не задовольняла В. Даля, а також його скрупульозна виснажлива робота над «Толковым словарём.» не дозволили йому в 1858-1859 роках виступати з публіцистичними матеріалами. Однак уже в 1860 році він знову повертається до гомеопатії й публікує в газеті «Северная пчела» цікаву, з погляду розвитку медичної практики, статтю «Гомеопатическое лечение сибирской язвы» [71]. Але все-таки більше уваги В. Даль приділяє питанню завершення створення унікального словника російської мови, що спонукало його надрукувати в «Журнале Министерства народного просвещения» рецензію «Об опыте областного великорусского словаря» [72] і двічі, 25 лютого й 6 березня, виступити в «Обществе любителей русской словесности» з промовами «О русском словаре». Під цим заголовком у тому ж 1860 році «Русская беседа» надрукувала яскравий публіцист- тичний матеріал поборника споконвічно російського слова [73].

І знову В. Даль робить велику перерву в публікації журналістських матеріалів. Тільки в 1867 році з'являються в «Русском архиве» «Письма к друзьям из похода в Хиву» [74] й «Письмо редактору «Голоса» [75]. У 1871 році, в передостанній рік свого життя, він друкує в «Русской старине» чудовий своїми глибокими пізнаннями у військовій справі нарис «Донская конная артиллерия, 1829 г.» [76] і розголошує на сторінках «Журнала Министерства народного просвещения» зміст «Писем М.А. Максимовичу» [77]. А роком раніше побачили світ його «Рассказы о временах Павла I» в «Русской старине» [78].

Після кончини В. І. Даля 22 вересня 1872 року в періодиці побачили світ його «Автобиографическая записка» (1872) [79], «Письмо Н.И. Гречу, 24 марта 1851 г.» (1876) [80], «Письмо

П. Шевыреву, 26 января 1842 г.» [81], «Заметки на «Крестовый календарь» [82], стаття «Во всеуслышание» для «Современника» О.С. Пушкіна, спрямована проти «Торгового направления» «Библиотеки для чтения» (1880) [83], «Письмо Д.А. Эристову, 30 марта 1845» (1889) [84], «Письмо Г.П. Данилевскому, 1854» (1893) [85], «Письмо В.М. Лазаревскому» (понад 30 листів 1846-1859 рр., частина - в уривках (1894) [86], «В.И. Даль о своих пословицах и словаре» (1899)

, «Письмо Ф. Б. Миллеру, 7 января 1859 г.»

, «Письмо генерал-аудитору флота Д. А. Эристову» [89], «Из неизданных материалов для биографии Пушкина» (1907) [90], «Письма М.А. Максимовичу, 12 ноября 1848 г., 10 февраля 1850 г.» (1907) [91], «Рапорты В.А. Петровскому, 3 августа, 11 октября 1833 г.» (1913) [92, «Письма Л.А. Перовскому, 1854 г.» (1913) [93 «Письма Е.Л. (Соколовой)» (1923) [94 «Воспоминания о Пушкине» (1936) [95 «Письма А.В. Дружинину, 9 марта и май-сентябрь 1856 г.» (1948) [96 «Письмо Н.А. Некрасову, 23 июня 1856 г.» (1949) [97], «Письмо П.И. Шлейден, 4 октября 1837 г.» (1952) [98], «Письмо М.П. Погодину, 1 апреля 1842» (1952) [99], «Напутное слово: (Чит. в О-ве любителей русской словесности, 21 апреля 1862)» (1955) [100, т. 1], «Ответ на приговор: (По поводу рец. А.Н. Пыпина на «Толковый словарь.»)» (1955) [100, т. 1], «Сила Калиныч, душа горемычная, или Русский солдат ни в аду, ни в раю» (1966) [101], «Записка, составленная по рассказам Оренбургского линейного батальона № 10 прапорщика Виткевича относительно пути его в Бухару и обратно [1826]» (1983) [102], «Уральский казак» (1986) [103], «Два рукописных наброска В.И. Даля: «Силистрия» й «Кулевичи» (1990) [104], «Условный язык петербургских мошенников, известный под именем музыки или байкового языка» (1990) [105], «Записки из хивинского похода» В.И. Даля (1998) [106], «Воспоминания о Пушкине» В.И. Даля: Авториз. писар. копия» (1999) [107], «О козьем пухе / Доктор Даль; Коммент. Г. Матвиевской «Загадочное произведение природы» (2001) [108].

Таким чином, публіцистичний масив творчості Володимира Даля становить, як ми зазначили вище, понад 360 текстів, різних за змістом і жанровою структурою, що співвідноситься з аналогічною творчістю таких його сучасників, як О.С. Пушкін [109] і М.О. Некрасов [110], публіцистична творчість яких уже розглянуто. Це дає нам право обґрунтувати достатність вищевказаних публіцистичних