«Северной пчеле» - замальовка «О бухарском хане» і нарис «Скачки в Уральске и Оренбурге» і знову рецензія тепер уже на книгу «Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком». У 1836 році в журналі «Московский наблюдатель» з'явилися «Письма о книжной и письменной управе благочиния», в «Северной пчеле» - «Объявление о 3-й книжке «Былей и небылиц»: «Во всеуслышанье», а в «Литературном прибавлении к Русскому инвалиду» в 1837 році були надруковані «Два оригинальных письма: 1. Образцовое письмо старшего писаря Семиградского пехотного полка Овчинникова; 2. Письмо казака из-под Шумлы» і рецензія на книгу «Сватанье: Малорос. опера в 3-х действиях. Соч. Г. Основьяненко». У 1838 й 1839 роках побачили світ в «Московском наблюдателе» й «Новейшие известия о Хиве», «Открытое письмо кн. В.Ф. Одоевскому» - в «Современнике», в «Санкт-Петербургских ведомостях» - наукові статті «Каспийское море», «Об иностранных словах, вошедших в русский язык», «Озеро Айчулы» і т. п. Ще більш плідними були 40-ві роки.
Цей неповний перелік публіцистичних творів Даля свідчить про його різнобічні інтереси, великі журналістські здібності, які сприяли їхній публікації в найрізноманітніших періодичних виданнях. На жаль, життєві обставини, пов'язані із цензурою, зміною професій, пошуком себе як письменника й, нарешті, виснажливою роботою над словником, призвели до зниження кількості публіцистичних творів у наступні десятиліття. Так, у 50-ті роки Даль опублікував лише 66 текстів, у 60-ті - 21, і в 70-ті роки світ побачили тільки 8.
Публіцистичні й художньо-публіцистичні твори Даля друкувалися за його життя в шести газетах («Северная пчела» - 13 матеріалів, «Литературная газета» - 5, «Литературные прибавления к «Русскому инвалиду» - 7, «Голос» - 1, «Санкт- Петербургские ведомости» - 6, «Вестник Императорского Российского географического общества» -
; 18 журналах («Славянин» - 1 матеріал, «Московский телеграф» - 1, «Сын Отечества» - 5, «Библиотека для чтения» - 7, «Журнал Министерства внутренних дел» - 3, «Московский наблюдатель» - 4, «Современник» - 9, «Отечественные записки» - 12, «Москвитянин» - 12, «Русская беседа» - 5, «Финский вестник» - 1, «Сельские чтения» - 2, «Иллюстрация» - 11, «Чтение для солдат» - 6, «Журнал Министерства народного просвещения» - 2, «Русский вестник» - 2, «Русский архив» - понад 30 листів у 2-х публікаціях, «Русская старина» -
; 3 альманахах («Новоселье» - 1, «Новогодник» - 1, «Утренняя заря» - 2); 6 збірниках («Сказка за сказкой» - 1, «Молодик» - 1, «Картины русских нравов» - 1, «Физиология Петербурга» - 1, «Московский сборник» - 1, «Морской сборник» - 2).
Після смерті В.І. Даля його праці публікувалися в журналах «Русский архив» - 4; «Русский вестник» - 1, «Древняя и Новая Россия» - 1, «Врач-гомеопат» - 1, «Русская старина» - 8, «Русский филологический вестник» - 1, «Голос минувшего» - 1, «Известия книжного магазина Т-ва М.О. Вольф» - 1, «Литературное наследство» - 1, «Огонек» - 1, «Русская литература» - 1, «Филология = Philologie» (м. Краснодар) - 1, «Гостиный двор» - 1 та багатьох інших журналах і газетах, зазначених нами в передмові до даного дослідження.
Докладний розгляд публікацій письменника- публіциста виявив, що він найбільш активно співпрацював з газетами «Северная пчела», «Санкт- Петербургские ведомости», «Литературная газета», «Литературное прибавление к «Русскому инвалиду». Серед журналів В. Даль віддавав перевагу таким: «Москвитянин», «Отечественные записки», «Современник», «Библиотека для чтения» й «Сын Отечества», а також «Морской сборник», «Чтение для солдат» і «Сельские чтения».
Беручи до уваги специфічні ознаки газети - швидкість поширення, доступність для найбідні- ших людей та особливу в Росії довіру до преси читачів, Володимир Даль, на нашу думку, розміщуючи свої праці в різних за ідейною спрямованістю періодичних виданнях, орієнтувався саме на ці ознаки й, зрозуміло, на готовність їхніх засновників і редакторів швидко публікувати його праці. Звідси так звана «нерозбірливість» Даля як у газетах, так і журналах другої чверті ХІХ століття. Однак йому добре була відома полеміка, що розгорнулася на сторінках офіційної преси, до якої приєднувалися «Санкт-Петербургские ведомости» і майже офіційна (за словами О. Пушкіна) «Северная пчела», проти нових приватних газет «демократичного напряму», у фарватері яких ішли «Литературная газета» та «Русский инвалид». Це протистояння виявлялося й між журналами «Сын Отечества», «Библиотека для чтения», з одного боку, й «Современник», «Москвитянин» і «Отечественные записки» - з іншого. Більш докладно ці питання розглядаються нами в наступних розділах наукового дослідження.
У монографії О.І. Станько «Русские газеты первой половины ХІХ века», виданій у 1969 році Ростовським університетом, детально розглядаються, з погляду радянської методології причини цього протистояння [112]. «.Уряд Миколи І, - пише О.І. Станько, - вживав заходів, спрямованих, з одного боку, на зміцнення табору офіційної періодики, а з іншого - на скорочення кількості приватних видань, особливо політичних. Сутність цієї політики сформував Уваров наприкінці 1832 року у своєму звіті про сучасний стан освіти, літератури й цензури в Росії. «В нынешнем положении вещей и умов, - писав він, - нельзя не умножать, где только можно, число «умственных плотин» До числа таких «умственных плотин», - робить висновок О.І. Станько, - належала офіційна газета агента III відділення Ф. Булгаріна (з 1831 року другим видавцем став М. Греч) «Северная пчела», названа Пушкіним «майже офіційною» [112, с.