УДК 008 (477)

Георгізов Г.М., Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького

Українізація як результат тимчасового консенсусу між українським традиціоналізмом і більшовицьким

пролеткультом

У статті аналізується духовна сутність політики українізації з точки зору збереження традиційних духовно-культурних цінностей українського селянства. Показано спроби правлячої партії за допомогою українізації домогтися утвердження в свідомості селянства радянських ідеологічних стереотипів.

In the article the spiritual essence of the politics of Ukraniazation is analyzed from the point of view of preservation of traditional spiritual - cultural values of the Ukrainian peasantry. The attempt ofparty in power to achieve the assertion of the Soviet ideological stereotypes in the consciousness ofpeasants with the help of Ukrainization is shown.На сьогоднішній день, незважаючи на більш ніж десятирічне існування незалежної української держави, залишається нерозв'язаною проблема тяжкого становища і недостатнього поширення всередині суспільства української мови та культури. Хоча державним апаратом в останні роки зроблено ряд важливих кроків, спрямованих на піднесення їх статусу, однак до повного вирішення даного питання ще дуже далеко. Тому не дивно, що багато українських та зарубіжних науковців починають звертати увагу на вивчення досвіду спроб подолання означеної проблеми, зокрема, на історію українізації.

Українізація 20-х pp. XX ст. займає одне із важливих місць в концепції національної історії

України, над висвітленням питань даної проблеми ґрунтовно працювали українські історики: С.Кульчицький, Я.Вірменич, Г.Касьянов, Є.Букін та ін. [1]. Потрібно відзначити роботи їхніх російських колег, особливо праці О.Борисьонок [2].

Головна увага дослідників здебільшого була звернута на висвітлення причин, які зумовили введення українізації, проблем, що були пов'язані з втіленням її у життя, роль, яку вона відіграла у внутрішньополітичній боротьбі за владу, яка розгорнулась після смерті В.Леніна. Основ- ним досягненням українізації визнається стрімке піднесення національно-культурного життя в Україні. Однак у масі цих розробок, на жаль, недостатньо висвітлюється питання про сприйняття українізації основною масою українського населення, тобто селян, і її впливу на внутрішній світогляд простого українського трударя. Тому в даній статті зроблена спроба проаналізувати духовну сутність політики українізації з точки зору збереження традиційних духовно-культурних цінностей українського селянства, а також висвітлено намагання правлячої партії за допомогою українізації домогтися утвердження в свідомості селянства радянських ідеологічних стереотипів.

Революція та громадянська війна в Україні яскраво висвітлили усю складність та гостроту національного питання; його недооцінка, а почасти і ігнорування більшовиками, які виступали з гаслами інтернаціоналізму зумовлювали слабкість позицій комуністичної партії в тих районах Російської імперії, де рівень національної самосвідомості був дуже великим. З приходом до влади партія мусила посилити свій вплив, здобувши підтримку більшої частини суспільства, що, в свою чергу, зумовлювало необхідність здійснення ряду поступок. Відомий український історик С.Кульчицький зазначає з цього приводу: "Росія завоювала Україну тільки з третьої спроби і за допомогою мільйонної армії, проте постійно контролювати її тільки воєнними засобами було неможливо. Українці повинні були переконатися, що радянська влада - це їх власна влада. Представники влади мали спілкуватися з ними їхньою мовою" [3].

Квітень 1923 р. ознаменувався вельми важливою для всієї України подією - відбувся XII з'їзд РКП(б). Одним з головних питань, що розглядалося на ньому, було питання про національності. З'їзд проголосив політику коренізації.

Поряд з рішенням X з'їзду РКП(б) (березень 1921 р.) постанови Хїї з'їзду можна охарактеризувати як свого роду феномен. Вони мали надзвичайно важливе значення для оцінки самого явища коренізації-українізації. Уважне вивчення прийнятих на ньому документів дає можливість простежити закономірність появи цього політичного феномену, його взаємозв'язок з попередніми подіями, зокрема, з політикою непу та ленінськими ідеями й задумами щодо найширшого розвитку кооперативного руху.

Слід однак відразу вказати на важливий концептуальний недолік українізації. Ідея соціалістичної революції пов'язувалась, в першу чергу, з пролетаріатом. Пролетаріат, в загальній своїй масі, був російськомовним. Україномовних членів КП(б)У було 23% [4]. Серед керівників компартії України та рядових комуністів не було повної єдності відносно політики коренізації, що теж не могло не впливати на ставлення до неі широких мас

Слід зазначити, що для подальшого розвилку і стабілізації розбурханої революційними подіями психології селянських мас українізація мала вирішальну роль. Саме вона завершила формування основних рис та стереотипів, що в подальшому називались "непівськими", а самих носіїв такої психології - "непманами". Але непман міста зі своїми власними ментальними стереотипами належав до одного психотипу, а непману на селі (селянину- господарю) були властиві свої традиційні риси.

Для міста поняття «непман» розумілося власне як реставрація майже всіх дореволюційних господарсько-економічних взаємовідносин, а отже, і буржуазних відчуттів. В селі обставини були іншими. З введенням в дію основних положень непу селянин нарешті міг скористатися своїми завоюваннями в сфері політичного та економічного життя, які відбулися в ході революції (ріст землеволодіння, збільшення політичних прав). Для села неп не був поверненням до старого минулого, а являв собою початок будівництва нових суспільних та економічних взаємовідносин, формування свідомості власни- ка-господаря. Звідси ж випливала і різниця в ставленні до українізації пролетаріату та селянства. Якщо для більшості пролетарів вона вбачалася кроком назад, поступкою міщанським та націоналістичним колам, то для селян це був крок уперед, її пов'язували із відродженням мовних та культурних традицій, пригнічених за часів Російської імперії.

Основними документами, на основі яких проводилась політика