Автор послідовно розглядає військово- козацьку тематику, але головну увагу приділено військовим засадам існування українських козацьких формувань, що діяли на рубежі ХІХ-

ст., а також основам українських військово- козацьких традицій у ХХ ст. [11].

Отже, вітчизняна та зарубіжна історіографія попри активне дослідження історії Українського козацтва досі не завершила опрацювання проблематики, пов'язаної з короткочасним існуванням козацьких полків на теренах Наддніпрянщини у 50-ті рр. ХІХ ст., що й обумовило наше звернення до цієї проблеми у пропонованій статті.

Метою нашої розробки є огляд засад функціонування та основ військової організації «малоросійських кінних козацьких полків» на теренах Наддніпрянської України у середині 50-х рр. ХІХ ст.

Джерельною основу пропонованої статті стали матеріали, почерпнуті у Центральному державному архіві України (ЦДІА України), що забезпечує достатню достовірність висновків і положень цієї праці.

Наукова новизна розробки виявляється в тому, що на грунті доступних джерел й літератури виявлено та проаналізовано засади функціонування, структуру, принципи військової організації, уніформу та озброєння «малоросійських кінних козацьких полків» у 50-ті рр. ХІХ ст.

Дослідження означеної проблематики сприятиме більш повному розумінню історії українських козацьких формувань упродовж ХІХ ст. та в цілому відповідного періоду вітчизняної історії, а також може стати у пригоді сучасним активістам козацького відродження.

Огляд військово-організаційних основ «малоросійських кінних козацьких полків» у зазначений період необхідно розпочати з короткого аналізу причин, що обумовили їх утворення після тривалої перерви. Підкреслимо, що попереднє короткочасне відновлення козацьких формувань на теренах Наддніпрянської України було обумовлене загрозою важкої війни проти Польщі внаслідок листопадового повстання 1830 р. у Варшаві [12]. У 50-ті рр. ХІХ ст. причиною утворення козацьких полків стала Кримська війна, що невдало розгорталась для Російської імперії [13]. Цього разу, як і у попередні роки, царат оголосив тимчасове відновлення «малоросійських кінних козацьких полків» у Наддніпрянщині, вдало використавши підвалини української історичної пам'яті (сентиментальні спогади про колишню козацьку волю та звитягу).

Звернемо увагу на те, що згадані формування мали тимчасовий характер, про що йшлося як у Маніфесті від 29 січня 1855 р., так і відповідному положенні [14]. До речі, «малоросійські козаки» закликались на тимчасову службу до загально- імперського «державного ополчення», а не в якесь окреме українське козацьке військо. Сам процес заклику здійснювався шляхом відбору 12 осіб від 1000 «ревізьких душ» згідно з «Положенням про державне ополчення» [15]. Такий підхід додатково засвідчував не лише тимчасовий, а й умовно-козацький характер новостворених полків, бо відбувалось визначення «козаків» бюрократичними російськими установами без урахування традицій козацької спільноти.

Згадані козацькі полки утворювались на кошти як дворянських маєтків (за рахунок загального державного земського збору та «отдатчин» відповідно до рішень губернських комітетів для екстраординарних дворянських зібрань), так і державної скарбниці (зброя, бойові та учбові припаси), а козаки брали з собою лише 3 сорочки та 2 «исподних» [16]. Наведені дані свідчать про повне утримання новостворених формувань дворянськими й державними структурами. Такі підходи повністю суперечили традиціям самодостатнього військово-козацького формування, коли козак сам себе забезпечував усім необхідним військовим спорядженням [17].

Формування «малоросійських кінних козацьких полків» цього разу відбувалось на території Полтавської й частково Чернігівської губерній. Так, розпочалось утворення 6 полків (4 полка формувалось на Полтавщині й 2 - на Чернігівщині), кожний у складі 7 сотень (6-стройових і 1-резервна) [18]. У положенні чітко визначалась кількість як старшин, так і рядових козаків для кожного полку. Зокрема, командний склад кожної частини (полка) нараховував 25 офіцерів:

командир полку в ранзі штаб-офіцера;

3 командири дивізіонів у рангах штаб-офіцерів;

7 командирів сотень у рангах ротмістра і штаб-ротмістра;

14 поручників та корнетів (по 2 на сотню) [19]. Наведена інформація свідчить про призначення

на командні посади звичайних офіцерів (стройових чи запасу), а не традиційних козацьких старшин. Такі пріоритети не лише суперечили козацькій військовій спадщині, а й обумовлювали домінування звичних армійських стереотипів у новостворених «малоросійських кінних козацьких полках». Відзначимо й запровадження загальноармійської кавалерійської структури - дивізіонів (з'єднання 2 ескадронів, у нашому випадку 2 сотень), що суттєво відрізнялось від козацьких традицій.

Далі зупинимось на чисельності та особливостях особового складу сотень. Так, до складу сотні входило 143 козаки, які мали наступні посади й ранги:

125 рядових козаків;

8 приказних;

4 молодших урядників;

4 старших урядників;

2 сурмачі [20].

Зазначений склад сотні свідчив про її досить чітку структуру, яка забезпечувала здатність до внутрішнього поділу на 4 взводи, чи 2 півсотні (відповідно до потреб бойової ситуації). Наголосимо, що досягалось це запровадженням єдиної структури, уніфікованої для тогочасних кінних підрозділів Російської імперії. Разом із цим помічаємо й певну забюрократизованість складу розглянутого козацького підрозділу (визначення конкретної кількості та рівня рангів для козаків).

Подібні підходи виявлено нами й стосовно цілого козацького полку. Тут окрім 6 стройових та 1 резервної сотні додатково включались допоміжні підрозділи й нестройові козаки для забезпечення функціонування досить розгалуженої полкової структури. Так, у складі полку нараховувалось 1083 козака (1004 козака перебували у стройових і резервній сотнях; а 79 козаків перебували у різноманітних допоміжних командах) [21]. Загалом, у складі 6 полків мало перебувати близько 6500 козаків, що