Далі коротко зупинимось на уніформі «малоросійських кінних козацьких полків». Згідно з описом всі козаки мали отримати такі елементи військової форми: шапку смушкову з червоним верхом; темно-зелений картуз; темно- зелені шаровари; темно-зелений мундир на гачках з червоним кантом, комір закритий, червоні пагони з жовтим № полку, сріблястий галун для урядників на комірі; червоний кушак; сіру шинель загальноармійського зразка; чоботи без острог [22]. Розглянутий опис уніформи свідчив про єдині стандарти військового одягу для «малоросійських козаків», що перебували на службі у новостворених кінних полках. Поряд із уніфікованими зразками тогочасного козацького одягу, що використовувався у багатьох козацьких військах, відзначимо окрему кольорову гамму (зелену), що застосовувалась у згаданих полках. Звернемо увагу на те, що поряд із елементами козацької уніформи помічаємо й використання звичайної солдатської шинелі.

Зупинимось і на особистому озброєнні «малоросійських козаків». За положенням всі козаки отримували: шаблю з темляком та шкіряною портупеєю (для легкої кавалерії); козацький патронташ на 16 патронів; пістолет зі шнуром; козацьку піку; нагайку з перекидним ремінцем; козацьке сідло з необхідною упряжжю; тощо [23]. Перерахована зброя та похідна амуніція мала, переважно, козацький характер і підтверджувала відповідне спрямування бойової діяльності «малоросійських козаків». Поряд із цим, шабля з портупеєю для легкої кавалерії свідчила про відмінності бойового спрямування вишколу та дій згаданих козаків, бо з середини 40-х рр. ХІХ ст. у козацьких формуваннях Російської імперії почалось запровадження в якості холодної клинкової зброї шашок [24].

Отже, уніформа й озброєння та похідна амуніція козаків «малоросійських кінних полків» засвідчувала їх козацьке спрямування, але з деякою орієнтацією на загальноармійські кавалерійські стандарти військово-прикладного вишколу та бойової діяльності.

Насамкінець слід звернути увагу на те, що після звільнення зі служби «малоросійські козаки», згідно положенню про утворення зазначених полків, отримували в якості винагороди коня (без сідла), форму та 3 рублі й 50 копійок [25]. Зазначена норма була обумовлена тимчасовим характером цих полків, що діяли на підставі загально- імперського положення про державне ополчення.

Таким чином, Маніфест і положення про утворення 6 «малоросійських кінних козацьких полків» на Полтавщині і Чернігівщині в 1855 р. свідчили про намагання царату залучити нащадків українських козаків, що мешкали на теренах Наддніпрянщини, до важкої військової служби у скрутні для Російської імперії часи, пов'язані з військовими діями у Криму. Поряд із цим, цього разу, як і у попередні та подальші часи, йшлося не про дійсне відновлення українських козацьких військових формувань у згаданому регіоні, а лише про тимчасове державне ополчення під козацькою назвою.

Свідченням цього були не лише вимоги відповідних нормативних актів, а й структура, уніформа та озброєння «малоросійських козаків». Успіх царської акції був обумовлений використанням спільної історичної пам'яті українців щодо ідеалів вільного козацького товариства й довірливості нащадків родових козаків на землях Центральної України. Поряд із цим, перебування у складі згаданих полків сприяло короткочасній актуалізації деяких елементів військово-козацької спадщини серед частини «малоросійських козаків».

У пропонованій розробці розкрито лише окремі складові історії «малоросійських кінних козацьких полків» середини 50-х рр. ХІХ ст., що має посприяти подальшим дослідженням зазначеної проблематики вітчизняною історіографією.ЛІТЕРАТУРА

Абаза К. Казаки: Донцы, Уральцы, Кубанцы, Терцы. - СПб., 1890. - 334 с.; Железнов И. Уральцы. Очерки быта уральских казаков. - СПб., 1888. - Т. 1. 256 с.; Пудавов В. История Войска Донского и старобытность начал казачества. - Новочеркасск, 1890. - 326 с.

Щербина Ф. История Кубанского Казачьего Войска. В 2-х т. / Ред. В.Н. Елагин. - Краснодар: Советская Кубань, 1992. - Т. І. - 700 с.; Попко И. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту. - Краснодар: Советская Кубань, 1998. - 189с.

Антонович В. Коротка історія козаччини. - К.: «Україна», 1991. - 157 с.; Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ: «Січ», 1994. - 678 с.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. У 3 томах. - Львів: «Світ», 1991; Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - 544 с.; Його ж: Історія України Русі. - Т. V, VII, VIII. - К.: Наукова Думка, 1995; Історія Українського війська(від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). - Львів: Світ, 1992. - 702 с.

Король Н. «Українське Козацтво - родоначальник кінного війська Московії - Росії». - Нью-Йорк: НТШ, 1963. - 96 с.: іл.

Венков А.В. Донское Казачество в Гражданской войне (1918-1920). - Ростов н/Д.: Изд-во Ростовского университета, 1992. - 128 с.: Дробязко С. Под знаменами врага. - М.: «Эксмо», 2004. - 604 с.; Крикунов П. Казаки между Гитлером и Сталиным. - М.: «Яуза» - «Эксмо», 2005. - 607 с.

Wojcik Z. Wojny kozackie w dawnej Polsce. - Krakow: Agencja Wydawnicza DWWLA, 1989. - 78 s.; Franz M. Wojskowosc Kozaczyzny Zaporoskiej w XVI-XVII wieku. - Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 2002. - 255 s.

Білий Д. Малиновий Клин. - К.: Товариство «Україна», 1994. - 117 с.; Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734-1775 рр.). - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 420 с.; Маленко Л. Азовське