Вашингтон намагався всіляко послабити зростаючий вплив країн, що розвиваються. Для цього в хід ішли апробовані політтехнології - кольорові революції, підтримка націоналістичних режимів і стимулювання внутрішнього сепаратизму. Уряд Буша-молодшого взяв курс на відродження протистояння між Заходом і іншим світом. Розміщаючи по усьому світі елементи систем ПРО, США порушують баланс і розхитують світову систему безпеки. Присутність американських військ в Іраку й Афганістані підтримує тліюче вогнище конфлікту на Близькому Сході. Дестабілізувала обстановку на Євразійському континенті й російсько-грузинська війна у серпні 2008 р.

Стало гранично ясно, що стримати маховик кризи вже не вдасться. З літа 2007 р. фондові ринки втратили більше 30 трлн. дол, а банки списали збитки майже на трильйон. Фінансові системи багатьох країн виявилися на грані колапсу. Лихоманять курси долара, євро й інших світових і національних валют.

Криза вже перекинулася на реальні сектори національних економік. Почалася стагнація виробництва, росте безробіття. Міжнародна організація праці (МОП) обнародувала вкрай тривожний прогноз - до кінця 2009 року безробіття у світі збільшиться на 20 мільйонів чоловік і складе 210 мільйонів - це максимальний рівень за всю історію [5]. Серед галузей, по яких у першу чергу вдарила фінансова криза, - металургія, хімія, машинобудування, будівництво, автопром, туризм, сфера послуг, нерухомість. А безробіття й безгрішшя породжують убогість, хвороби й епідемії, дитячу безпритульність і ріст злочинності.

Уряди країн «золотого мільярда» визнають необхідність підвищення ролі держави в економіці, але головні зусилля направляють на те, щоб урятувати фінансовий капітал. Трильйони доларів платників податків ідуть на поповнення капіталів банків, викуп «поганих» боргових зобов'язань, роздачу різноманітним кредитним установам нових «дешевих» кредитів. Саміт країн «двадцятки» (1-2 квітня 2009 р.) ухвалив виділити 1,1 трл. доларів на боротьбу з кризою [6]. Але світова криза тільки розвертається. Народам планети ще має бути повною мірою випробувати всю глибину й вагу його наслідків.

З чим Україна прийшла до кризи? В Україні говорять про кризу часто й багато. Експерти, політологи, економісти, політики щосили обговорюють вплив світових проблем на українську економіку. Спочатку були сподівання, що криза обмине Україну стороною, як про це говорила прем'єр-міністр Ю. Тимошенко. Нині кризу визнають абсолютно всі, розходження є тільки в строках її закінчення. Криза боляче вдарила по економіці й добробуту населення України. Коротко розглянемо її витоки.

У середині дев'яностих найбільш популярними міркуваннями лібералів і «приватизаторів» були тези про неефективність держави як власника. Уважалося, що як тільки виробничі активи перейдуть у руки приватного капіталу, економіка запрацює. У результаті так званих ліберальних реформ 90 % всіх виробничих активів перейшло під контроль 2-3 % «нових українців». Однак ефект відбудовного росту української промисловості в 2000-2004 р., поспішно записаний у заслугу новим «ефективним власникам», швидко зійшов нанівець.

Україна де-факто перестала бути високорозвиненою індустріальною державою. За станом на початок 2008 року зношування основних виробничих фондів, машин і механізмів становить 60-80 %. При цьому в гірничо-металургійному комплексі (ГМК) загальне зношування основних фондів, за повідомленням інтернет-видання «Металургія України» (з посиланням на Укррудпром), досягає 65 %. Із семи тисяч одиниць основного стаціонарного встаткування галузі дві третини відробили свій строк експлуатації й вимагають негайної заміни. Нові власники брати Чуркіни фактично поховали найбільше підприємство суднобудівельної галузі України - Чорноморський суднобудівельний завод у Миколаєві. Таких прикладів можна навести сотні.

Після приходу нового власника економіка України виявилася зорієнтована в основному на випуск дешевої сировинної продукції. Ринки збуту не вдалося диверсифікувати, новий власник відмовився від модернізації виробничої бази й скорочення енергоспоживання. Різко знизився обсяг замовлень на випуск конкурентноздатної авіаційної й космічної техніки, кораблебудування, машинобудування, на прогресивні цифрові, інформаційні, інноваційні й високоточні технології, наукові дослідження. Про цьому красномовно свідчить структура експорту. За даними Держкомстату, з 1995 р. по січень - червень 2008-го частка наукомістких галузей у структурі українського товарного експорту неухильно знижувалася. На сайті Держкомстату приводяться такі обтяжуючі дані: катастрофічно скоротилася частка машинобудування й приладобудування. Якщо в 1995 р. вона становила 19 % (1999 - 12 % 2005 - 13,12 %), то в 2008 р. ледь досягла 9,4 %. Кризові процеси не обійшли й сільське господарство. Протягом останніх 10-15 років рентабельність вітчизняного сільгоспвиробництва стрімко скорочувалося - з 40 % (на початку 90-х) до 14,4 % в 2007 р. - за даними Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ). Іде стрімка деградація головного багатства України - родючих земель. Відповідно до розрахунків учених, щорічні втрати грунту в Україні становлять 600 млн тонн, у тому числі гумусу - до 20 млн тонн.

Нищівний удар по конкурентноздатності національної економіки нанесла непродумана зовнішня політика. Україна випала із системи поділу праці на пострадянському просторі, але не змогла знайти свою нішу в інших системах. У результаті промислове й науково-технічне співробітництво із країнами СНД (у першу чергу з Росією) було згорнуто, і високотехнологічна продукція українських підприємств не знайшла свого місця на ринках