Європи або США. Вкрай негативно впливає на економіку України втрата її міжнародного іміджу, перетворення її з суб'єкта на об'єкт міжнародних відносин. У своїх обережних оцінках відомий вчений-міжнародник В.А. Манжола зазначає, що вже найближчими роками Україна зіштовхнеться з низькою готовністю інших держав сприяти захисту її національних інтересів, за винятком ситуацій, коли Україна як об'єкт є частиною життєвих інтересів третіх держав, кризою сподівань на західні інститути як імператив української зовнішньої політики. Україна може опинитися за межами ЦСЄ та регіону ЄС, що приведе до обмеженого формату співпраці з відповідними інститутами. Зменшиться роль США і ЄС у Чорноморсько-Балтійському просторі й збільшиться роль Росії та Туреччини. Зросте ймовірність прямих домовленостей між США і РФ щодо України в обхід українських політиків. Консервування значного відставання темпів внутрішньої «європейської» трансформації може поховати її здатність реалізувати її євроінтеграційний курс та надовго залишити її в тіні російського центру тяжіння [7].
Втративши коопераційні зв'язки, стрімко деградувала національна наука. Вступ України у СОТ не тільки не відкрив шлях нашим товарам на світовий ринок, але й привело до того, що внутрішній ринок виявився монополізований закордонними корпораціями й практично втрачений для вітчизняних виробників. За якихось півроку після вступу у СОТ Україна понесла збитків на 8 млрд грн. Не дивно, що Україна щорічно губить місця у світових рейтингах конкурентноздатності. У 2008 р. в рейтингу всесвітньої конкурентноздатності Міжнародного інституту розвитку менеджменту Україна опустилася з 46-го на 54-і місце (всього у рейтингу було 55 держав).
Руйнування високотехнологічних виробництв привело до стрімкої деградації соціального капіталу. Десятки тисяч висококваліфікованих робітників, інженерів, наукових співробітників, втративши роботу й кошти до існування, змушені були поповнити армію трудових мігрантів у Європі, США, Росії. Усього, за різними оцінками, за межами України трудяться від 5 до 7 млн наших громадян у віці 20-49 років, це 10-15 % усього населення країни, або третина працездатного.
Разючим змінам піддалася національна банківська система України, яка перетворилася у величезний «фінансовий міхур», накачаний іноземними кредиторами. Вона була повністю перебудована під прийом «донорських» коштів, а за цим процесом з дивним умиротворенням спостерігав головний фінансовий регулятор країни - Нацбанк. За прикладом західних «колег по цеху» українські фінансисти сконцентрувалися на іпотеці й кредитному роздробі, не приділяючи належну увагу виробничому сектору. Прихід іноземного капіталу в українські банки тільки погіршив ситуацію. Закордонні гравці прагнули швидше покрити всі інвестиційні витрати.
У погоні за відсотком позички українські банкіри при потуранні влади за рахунок зовнішніх позик вибудували гігантську фінансову піраміду. Сьогодні в неї виявилися утягненими мільйони наших співвітчизників, а фінансова система перетворилася в заручника іноземного спекулятивного капіталу. Зовнішній борг, основну частину якого становлять позики приватних фірм за рубежем, на 01.07.2008 р. перетнув оцінку в 100 млрд дол і склав більше 60 % номінального ВВП. Влада й сама була не проти поспекулювати на фінансовому ринку, спочатку обрушивши долар до 4,6 грн, а потім створивши умови для стрімкої девальвації національної валюти. Значну частину грошових надходжень комерційних банків становили депозити юридичних і фізичних осіб, відтік яких становив понад 60 млрд гривень і десятки млрд в іноземній валюті, що поставило на коліна близько десятка до цього досить успішних банків.
Ще більш руйнівні процеси відбувалися в соціальній сфері. Розрив між багатими й бідними українцями перетворився в прірву. Різниця в доходах між 10 % найбільше багатих і 10 % найбільш бідних злетіла від 4,5 до 50 разів, тобто більш ніж в 10 разів, що як мінімум в 10-15 разів вище, ніж в економічно розвинених державах. Рівень експлуатації праці в національній економіці найвищий у Європі, а рівень його оплати - найнижчий. Якщо в 1990 р. частка оплати праці у ВВП України становила 59 %, то до 2008 р. вона скоротилася майже вдвічі - до 32,6 %. Частка зарплат і соціальних витрат у структурі собівартості продукції, виробленої в Україні, тільки-но дотягає до 8 %. Для порівняння: у США і Європі ця цифра в 6-8 разів вище (50-60 %).
Держава не виконує навіть мізерні соціальні зобов' язання. Соціальна інфраструктура України стрімко деградує (система державної освіти й охорони здоров'я, житлово-комунальне господарство). Закономірно, що за показником індексу людського розвитку Україна в 2007 р. зайняла 76-і місце серед 177 країн світу. За цим показником істотно відстає від всіх країн Євросоюзу, у тому числі від найближчих своїх сусідів: Угорщини (36-і місце), Польщі (37-і місце), Словаччини (42-і місце), Болгарії (53-і місце) і Румунії (60-і місце), а також від Росії (67-і місце) і Бєларусі (64-і місце).
Галопуючими темпами росте інфляція. У січні - жовтні 2008 р. базова інфляція досягла 17,1 %, тоді як у цілому споживчі ціни зросли на 18 %. На 2009 рік прогноз також невтішний: 14,7 % (МВФ), 14 % (секретаріат президента), більше 30 % (прогнози незалежних експертів).
Стрімко росте безробіття. Тільки за офіційним даними, за станом на 20 березня 2009 р. у центрі зайнятості зареєстровано 892,1 тис. безробітних громадян [8], у порівнянні з показником на 1 листопада 2008 р. їхня кількість збільшилася на 278,1 тис. Надалі ситуація буде тільки збільшуватися: 7,7 %, або близько 2 млн чоловік (прогноз Мінпраці),