Невдовзі було створене Головне управління з відбудови вугільних шахт Донбасу при Наркоматі вугільної промисловості СРСР, на яке безпосередньо покладалося господарське та технічне керівництво цією роботою. Поновлювалася діяльність двох комбінатів - «Ворошиловградвугілля» та «Сталінвугілля», які об'єднували відповідно шахти Ворошиловградської та Сталінської областей. Передбачалися заходи для забезпечення Донбасу кваліфікованою робочою силою, інженерно-технічними працівниками, обладнанням, продовольством.

26 жовтня 1943 року Державний Комітет Оборони виніс ухвалу «Про першочергові заходи з відбудови вугільної промисловості Донецького басейну». У першу чергу, передбачалося відбудувати 120 основних шахт з довоєнним видобутком вугілля у 90 тис. т на добу, а в IV кварталі необхідно було відновити або збудувати неподалік залізниць 400 малих шахт із загальним видобутком 20 тис. т вугілля на добу. А вже до кінця 1943 року передбачалося довести добовий видобуток вугілля до 40 тис. т [9].

Щоб забезпечити шахти необхідним обладнанням та створити для них ремонтну базу, планувалося відбудувати протягом IV кварталу 1943 року та І кварталу 1944 року 11 заводів вугільного машинобудування, зокрема, Ворошилов-градський ім. О.Я. Пархоменка та Варопільський.

Тож, уже до травня 1943 р. у Ворошилов- градській області працювали трести «Краснодонвугілля», «Фрунзевугілля», «Боковоантрацит», «Ворошилов- градвугілля» та Кремінське шахтоуправління, які об'єднували 52 шахти з добовим видобутком 3 тис. т вугілля, або 87 тис. т на місяць. Найбільше видобував вугілля трест «Фрунзевугілля» - 26406 т на місяць (117,4 % плану), а найменше - Кремінське шахтоуправління - 950 т (46,8 % запланованого). Незважаючи на постійне зростання видобутку вугілля, його відвантаження та вивіз з віддалених шахт були явно незадовільними. Так, на вантажних складах залізниць по тресту «Краснодонвугілля» знаходилося 30319 т, а на складах віддалених шахт було майже втричі більше - 113990 т; по тресту «Ворошиловвугілля» на 1 червня 1943 року все видобуте вугілля (19092 т) взагалі знаходилося на шахтних складах та подвір'ях під відкритим небом [10]. Головними причинами такого вкрай незадовільного стану з вивезенням вугілля були недостатнє надання Народним комісаріатом шляхів сполучення, вагонів та відсутність пального для вантажівок. Автопарк із 140 машин повністю простоював внаслідок нестачі пального.

На початок червня 1943 року на комбінаті «Ворошиловградвугілля» працювало 17527 робітників, однак безпосередньо на експлуатації - лише 7579 чол., а на поверхні майже в півтора рази більше - 9948 чол. Така невідповідність пояснювалася відсутністю механізації та відповідальними роботами на поверхні [11].

Розуміючи, що підвищити продуктивність праці шахтарів лише шляхом морального заохочення та збільшенням норм видобутку неможливо, керівництво Наркомату вугільної промисловості вимушене було застосувати і матеріальне стимулювання. Вже з 1 травня 1943 року на шахтах комбінату «Ворошилов- градвугілля» тарифні ставки забійників були збільшені з 18,6 до 40 крб., а вагонників, саночників, прибиральників породи - з 13 до 20 крб. відповідно.

Значно обмежувала експлуатаційні можливості відбудованих та нових шахт, особливо малих, відсутність енергетичної бази. З 52 шахт лише 4 (або 8 %) мали електричні підйомники, на всіх інших підіймання та спуск здійснювався за рахунок кінської тяги.

Великою була і плинність кадрів. За травень 1943 року самовільно залишили місце роботи 715 працівників. Головними причинами «виробничого дезертирства» були не стільки важкі умови праці та невелика заробітна платня, особливо у кваліфікованих робітників, як відсутність побутових умов. Ті гуртожитки, які діяли, були погано обладнані і майже не забезпечувалися постільною білизною. Одним із суттєвих недоліків у вугільних районах була відсутність постачання хлібом багатодітних сімей червоноармійців- шахтарів, що знаходились у діючій армії. Ситуація загострилася навесні, коли за рішенням бюро Ворошиловградського обкому КП(б)У до вугільної промисловості було мобілізовано 10 тис. робітників, переважно, жінок, більшість з яких приходила разом з дітьми. Насамперед, вони вимагали забезпечити дітей місцями у дитячих садках та яслах, яких взагалі по комбінату налічувалося лише 12 і ті не забезпечувалися продуктами харчування.

Давалися взнаки і недоліки технічного постачання: недостатня кількість кріпильного лісу, вибухівки, запалювальних шнурів, тощо.

Головними причинами незадовільного стану відбудови шахт області, як часто бувало у ті часи, оголосили «приховане шкідництво» та недоліки у кадровій роботі, мотивуючи це тим, що «відбір та розстановка керівних кадрів безпосередньо впливають на розвиток вугільної промисловості». У доповідній записці вугільного відділу Ворошиловградського обкому КП(б)У, яка проходила під грифом «цілком таємно», лише у Свердловському районі подібні підозри були висунуті проти 9 секретарів шахтних парторганізацій, 2 секретарів райкому партії, а голова райвиконкому Кривошеєв був звинувачений у співпраці з окупаційною владою та зрадництві.

Кілька робітників, які при німцях служили у поліції, а тепер працювали на шахтах, обвинувачувались у контрреволюційній та антирадянській агітації [12].

Через півроку, на кінець листопада 1943 року, незважаючи на вживані заходи, ситуація ніяк не змінилася - кількість відбудованих шахт не збільшилася (як і раніше, фіксувалося 8 великих та 146 малих).

Частково це пояснювалося вагомою об'єктивною причиною. У серпні-вересні 1943 року була проведена військами Південно-Західного та Південного фронтів Донбаська наступальна операція, внаслідок якої була визволена Сталінська (Донецька) область, де зосереджувалася головна і потужніша частина вугільної промисловості Донбасу [13]. Тому з осені 1943 року для термінового забезпечення відновлення роботи шахт Донеччини більшість грошових