що є творцем і носієм самої культури. Світогляд є духовним ядром особи, способом самовизначення її в світі. Він формує обрій бачення світу, позицію людини щодо життєво важливих моментів буття, до того ж позицію не лише теоретичну, а й практичну, яка визначає не лише цілі, ідеали і сенс життєдіяльності, а й засоби їх реалізації, а також сам спосіб соціальної активності. Якщо світоглядна орієнтація особи уявляється як смислова конструкція, що обумовлена впливом реа- льних соціальних факторів (економіка, політика, ідеологія тощо), то зміна об'єктивних умов призводить до певних змін у світоглядних орієнтирах людини. Трансформація суспільства відбувається завдяки соціальному конструюванню з метою пристосування соціальних форм до потреб людини. При цьому відкидається ідея про необхідність підпорядкувати всі дії людини одній наперед визначеній меті чи ідеалу.
Трансформація суспільства певною мірою є непередбачуваною з позиції сьогоднішнього інтерпретатора, адже соціальна практика завжди не повністю відповідає соціальній теорії і висунутому нею ідеалу. Аналіз "втілення в життя" того чи іншого соціального ідеалу свідчить про відносну незалежність трансформації суспільства від пропонованих проектів перебудови. Соціальний ідеал як відображення суперечності між наявним і бажаним буттям, на жаль, не містить розробки механізму його реалізації. В цілому це є актуальною проблемою перетворювальної діяльності соціального суб'єкта, однією із граней взаємодії "мета - засіб". Однак при всіх історичних модифікаціях соціального ідеалу він зберігає загальні характеристики. В.В.Шамрай виділяє серед них наступні:
перетворення суспільства орієнтоване на певний трансцендентальний взірець;
особливий шлях пізнання цього трансцендентального взірця - специфічна форма одкровення, що претендує на зосередження на собі всіх життєвих прагнень людини, відкриття долі людини і людського роду;
ідеал досконалого суспільства має жорстко регульований і навіть прямо регламентуючий історичну дію характер;
ідеал досконалого суспільства є формою експлікації історичної необхідності і слідування їй [4].
Трансформація пострадянського простору здійснюється в напрямку техногенної цивілізації, під якою найчастіше розуміють такий тип цивілізаційного розвитку, який виник в Європі в епоху становлення раннього капіталізму і який називають "західною цивілізацією". Пропонована економічно процвітаючими країнами західної цивілізації система світоглядної орієнтації наштовхується в пострадянських країнах на її неприйняття, відторгнення. Серед причин цього явища, на нашу думку, можна виділити наступні: по-перше, впровадження такої системи стикається з іншим способом світорозуміння у пострадянської людини, ніж у людини західної, як представника техногенної цивілізації; по-друге, "прищеплення" західних демократичних засад супроводжується соціально-економічною кризою суспільства, що викликає у населення негативні асоціації та ностальгічні настрої; по-третє, людина тільки через зміну особистісного буття, покращення якості власного життя та підвищення рівня споживання здатна сприймати ті чи інші світоглядні орієнтири, а недостатній обсяг позитивних результатів лише посилює їх відторгнення. Трансформація свідчить, що народи і країни, які тривалий час розвивалися на іншій цивілізаційній основі, адекватно сприймають лише цінності більш розвинутих у техніко- економічному відношенні країн. Будь-яка спроба імпортувати, імплантувати систему зовнішніх по відношенню до даного соціуму світоглядних орієнтирів зустрічає значний опір.
Не применшуючи безперечних благ та досягнень техногенної цивілізації, все ж не слід очікувати, що вона відіграє в умовах соціальної трансформації пострадянських країн роль соціального ідеалу. Тут є необхідним конструктивний пошук горизонтів нової соціальності (із врахуванням специфіки регіонів), яка не стане на шлях уніформізму, культурного знеособлення світу та наслідування Заходу. Очевидно, тут необхідною є своя цивілізаційна "ніша", яка б враховувала специфіку тих суспільств, що, збе- рігши істотні риси традиційності, стали на шлях посттехногенного розвитку.
Ототожнення соціальної трансформації з процесами модернізації та вестернізації, уподібнення західному еталону, з одного боку, і абсолютизація феномена плюралізму цивілізацій аж до заперечення загальнолюдських цінностей та перспективи, з іншого, - ось дві крайнощі інтерпретації соціальної трансформації пострадянського соціуму. Особливого значення у зв'язку з цим набуває розробка національної програми трансформації українського суспільства з відповідною системою цілей, показників та механізмів реалізації в кожній сфері суспільного життя.
Соціальна трансформація є багатомірною, вона - кілька фундаментальних вимірів, які не зводяться один до одного. Тут можна виділити культуру як сукупність способів та результатів діяльності людини, стан індивіда в суспільстві, характер влади, принципи соціальної організації, форми комунікації. Можна погодитися, що культурно-історичні структури стають паритетними з передусім домінуючими соціально- економічними структурами, однак особливу роль відіграє політичний фактор, орієнтації та активність політичної еліти та контреліти.
Специфікою соціальної трансформації є опір світоглядному тиску держави, однак, як свідчить історичний досвід, його наслідком є ствердження нової форми світоглядного насилля, проти якого і була спрямована соціальна енергія. Оновлення світоглядної орієнтації пов' язане з визнанням того, що нинішнє людське існування є неповноцінним, незадовільним через неістин- ність його духовних засад. Сучасне може бути радикально перетворене завдяки новій світоглядній орієнтації, новим принципам організації та регулювання соціуму. В історичній генезі світоглядних орієнтацій проглядає тенденція духовного звільнення людини від жорсткої регламентації її життєдіяльності спільнотою, що поглинала індивідуальність та зумовлювала стереотипність її життєвого шляху.
Ставши на шлях незалежності, Україна, на думку В.Кременя, лише в загальних рисах визначила, куди йти, і ще менше - як це робити, адже "не створені світоглядні засади суспільно-
Література
Шамрай В.В. Преобразование общества: пределы возможного. - К.: Наук. думка, 1994; Лапин Н.И., Беляева Л.А. Кризисный социум: наше общество в трех измерениях. - М.: Институт философии РАН, 1994; Стёпин В.С., Толстых В.И. Демократия и судьба цивилизации // Вопросы