Досвід діяльності Дніпробугу в 20-і роки ХХ ст.

У наш час уряд незалежної України втілює в життя ринкові перетворення, в зв'язку з цим вивчення економічних реформ 20-х років ХХ ст. набуває сьогодні особливої ваги.

Перехід до капіталістичного способу виробництва проходить болісно, супроводжується різким погіршенням матеріальних умов життя людей. Використовуючи історичний досвід втілення в життя нової економічної політики, можна зменшити негативні наслідки цього процесу.

При дослідженні питань непу на Півдні України автор звернув увагу на проблему виникнення та діяльність Дніпробугу (Спілки споживчих товариств Миколаївського і Херсонського округів). Ця тема практично не знайшла достатнього відображення в історичній та економічній літературі. Дослідники, аналізуючи загострення класової боротьби в період непу, ставили підприємців та торговців на протилежні боки барикад. Але саме існування Дніпробугу дає можливість побачити, яким чином інтереси цих верств населення були узгоджені, як між собою, так і у стосунках з державою. Разом із згортанням непу подальше існування Дніпробугу ставало недоцільним. Всеукраїнська кооперативна спілка, як орган держави, фактично виконувала аналогічні дії. Саме тому ВУКС і поглинув конкуруючу організацію, яка не отримувала достатньої допомоги після зміни економічного курсу СРСР і України.

Досвід діяльності спілки дає можливість побачити, які досягнення можна використати сьогодні не лише приватним особам на Миколаївщині, або в межах Півдня України, а й у державі в цілому. Крім цього, врахування допущених помилок та прорахунків може зменшити біди населення під час переходу до ринкової економіки.

Існування і діяльність Дніпробугу відобразилось у досить великій кількості архівних матеріалів, спогадах безпосередніх робітників, керівників спілки, газетних публікаціях [1].

Кооперація на Півдні України виникла ще до Жовтневої революції. До 1921 року кооперативні організації вже існували близько п'ятдесяти років.

Особливо бурхливе зростання її спостерігалося в останні роки Першої світової війни. Економічна та політична криза в державі урядом самостійно не могли бути ліквідовані без допомоги населення. Кооперативні організації змогли вирішити більшість проблем із постачанням населення товарами споживання, задоволення попиту на окремі види засобів виробництва, товарообміну між містом та селом.

Жовтнева революція, яка привела до націоналізації торгівлі й промисловості, залишила недоторканою кооперацію, бо її досвід і апарат більшовики вирішили використати для здійснення своєї соціальної та економічної політики.

Саме споживча кооперація на той час мала добре організований розподільчий апарат. Радянським урядом України приймається рішення використати вже існуючу систему споживчої кооперації. В 1919 р. вся кооперація була одержавлена і на правах виконавчого органу Наркомпроду залучена до розподілу товарів споживання. Введено було також обов'язкове членство в цій організації всіх виробників товарів споживання.

У період непу на Півдні України виникли такі види кооперації: споживча, сільськогосподарська і промислова. Споживчу кооперацію на Миколаївщині представляли Микробкооп (Спілка робітничої і міської кооперації) "Дніпробуг" (Спілка споживчих товариств Миколаївського і Херсонського округів) та контора Вукоопспілки (Всеукраїнська кооперативна спілка).

Дніпробуг був створений на основі споживчих спілок, які вже існували раніше: "Південної спілки кооперативів" і "Об'єднання". Ще в 1919 р. у кооперативних колах того часу стала формуватися думка, що економічні умови вимагають об'єднання цих товариств. У червні 1919 р. Збори Уповноважених Південної спілки кооперативів висловилися за об'єднання. Правління обох організацій розпочали переговори з цієї нагоди, з'ясовували технічний бік злиття.

Переговори закінчилися запрошенням правління Миколаївської спілки прибути в Херсон для остаточних переговорів. На той час Херсон був значним адміністративним центром і вважалося, що і надалі керівні органи нової організації повинні розташовуватися саме там.

Але через активізацію воєнних дій та денікінську окупацію Херсона так і не пощастило довести до кінця розпочатий процес, питання злиття не було вирішено. Райспілки не були об'єднані, а з часом їх перетворили в Райвідділення губернської спілки. Після закінчення громадянської війни і в зв'язку із запровадженням нової економічної політики Миколаїв і Херсон знову стали центрами кооперативного руху і знову постало питання про об'єднання організацій, це підтвердило і зібрання уповноважених Херсонської і Миколаївської райспілок.

Територія Миколаївського і Херсонського округів являла собою велику рівнину, яка була оточена Бугом, Дніпровсько-Бузьким лиманом і Дніпром і становила єдине ціле. Обидва округи були зв'язані залізничними коліями, Миколаїв-Знам'янка, Миколаїв-Херсон, Херсон-Мерефа та Снігурівка-Водопій.

Поділ цього єдиного економічного району на округи встановлював кордони для обслуговуючих його Спілок, що ускладнювало їх діяльність.

З 1 грудня 1922 р. обидві спілки розпочали процес об'єднання балансів. Взаємні зобов'язання і майно Херсонської і Миколаївської райспілок об'єднувалися. Установчим балансом утворюваної спілки стали баланси двох засновників. Нова спілка отримала назву "Дніпро- Бузька Районна Спілка споживчих товариств", скорочено "Дніпробуг". З 15 червня 1922 р. Дніпробуг виступав як самостійна юридична особа і це був час його народження [2].

Правління Дніпробузької спілки складалося з представництв обох об'єднаних спілок у кількості 7 чоловік і 4 кандидатів.

Якщо на початку 1919 р. вважали за доцільне розташовувати правління в Херсоні, то після громадянської війни, голоду 1921-1923 рр. упало значення цього міста як торговельного центру і незважаючи на перенесення губернського центру у 1922 р. до Одеси, центральне управління Дніпробугу розташували у Миколаєві. В Херсоні та Каховці було організовано відділення з точним розмежуванням районів їх діяльності.

Вся закупівельна діяльність концентрувалася в Центральній конторі Дніпробугу. Відділення, з дозволу центрального управління, могли здійснювати закупівлю