Кредитування первинних кооперативів банками було незначним. В 1925 р. лише декілька з них змогли отримати в Українбанку кредит на 4400 крб, а Держбанк жодному товариству не надав позик [10].

Завдяки напруженій та самовідданій роботі мережа споживчих товариств щільно вкрила територію Миколаївського та Херсонського округів. За статистичними даними з'ясовувалося, що на 50% бюджет середньостатистичного селянина задовольнявся Дніпробугом. Останній займався не лише роботою безпосередньо з споживачами, а і з центрального складу постачалися товари споживчим кооперативним товариствам.

Дніпробуг ураховував економічне становище своїх споживачів і намагався за рахунок довгострокових кредитів на сільськогосподарські машини допомогти селянам покращити рівень обробітку землі. Він мав також книжкову торгівлю, здійснював операції з лісом та хлібом. Завдяки надзвичайно широкому колу операцій спілка намагалася не лише задовольняти першочергові матеріальні потреби селян, робітників, а і займалася просвітницькою діяльністю.

У межах України споживча кооперація в 1923-1924 рр. сільському населенню через свою мережу продала товарів на 100 мільйонів карбованців. На 1 січня 1925 р. сільська споживча кооперація об'єднувала 900000 членів, а робітнича - 500000, що складало на одне товариство селян 150 чоловік, а на міське - 1541 чол. Сільських товариств нараховувалося на 1 січня 1925р. - 6050, міських робочих - 380. Власних коштів кооперація, на цей же час, мала 21 мільйон [11].

По СРСР всі види кооперації нараховували до 100000 кооперативів. Профспілковим рухом у кооперації в містах (1922-1923 рр.) було охоплено до 60%, а на селі - до 20%. В 1922-1923 рр.обіги споживчої кооперації досягали 900 млн. крб., сільськогосподарчої - 150 млн. крб., а в 1923-1924 рр. - 2 млрд. крб. [12].

На 1 жовтня 1925 р. на території Одеської губернії з 680 кооперативів усіх видів до споживчої кооперації відносилося 79, причому із 81748 членів до складу останньої входило 46123 члени [13].

Саме середина 20-х років була часом значного кількісного зростання кооперативної мережі і поширення торговельної діяльності. Але зростання обсягів господарської діяльності не відповідало фінансовій міці кооперації. Споживчі кооперативи дуже повільно накопичували власні капітали, які використовувалися в обігу. Товариства при встановленні роздрібних цін не обчислювали відсотку прибутковості для збільшення обігу. Досить часто, забезпечуючи населення товарами, споживчі товариства не накопичували їх в потрібній кількості і населення змушене було звертатися до приватних торговців.

Саме причинам виникнення негативних моментів у діяльності споживчої кооперації було присвячено Пленум ЦК КПБУ 19 січня 1924 р. У резолюції № 363 "Про споживчу кооперацію" [14] підкреслювалося, що остання не змогла ще зайняти відповідне місце в господарстві країни. Укріплення кооперації йшло в більшості випадків не за рахунок ініціативи населення при підтримці держави, а навпаки - уряд підтримував центральні кооперативні органи, що спричинило неправильну організацію кооперативної торгівлі. Серед головних причин такого стану справ визнали: незначне охоплення населення і пасивність членів товариств, значні податки на низові кооперативи, відсутність кредиту, а коли все ж вдавалося отримати його, то на невигідних умовах, загальна низька купівельна спроможність селянства, значні накладні витрати, невідповідний кадровий склад.

З метою зменшення залежності від кредитів на 11-й сесії Центроспілки було прийнято рішення про збільшення розмірів пайових внесків із 3 крб. до 5 крб. [15].

У середині 20-х років уже було вироблено стратегічну лінію діяльності споживчих товариств. Дніпробуг в основу будування мережі первинних кооперативів поклав споживче товариство. На селі основною формою організації стали невеликі магазини з невеликим районом діяльності. Коли ж окраїни села простягалися на значні відстані, застосовувалася виїзна торгівля, яка здійснювалася систематично, в точно встановлених місцях, із зазначенням днів та годин роботи. В містах утворювалися кооперативи, які утримували декілька магазинів із торговельними розподільними пунктами.

Наприкінці 20-х років, після прийняття урядом курсу на індустріалізацію, зменшилися розміри державних кредитів для споживчої кооперації і потрібно було не лише збільшувати кількість власних акцій, а й скорочувати строки обігу капіталу. Пайові внески зросли з 99 до 253 тис. крб., а на периферії - з 361 до 732 тис. крб., або на 203.8% [16].

За цей же час кількість кооперованих збільшили з 95 до 137 тис. чоловік. У відповідності з політикою уряду Дніпробуг був змушений відмовлятися від послуг приватних виробників, підприємців, так замість 65,4% в 1926 р. закупка краму у ВУКСі зросла у 1927-1928рр. до 80,4% [17]. Позичені капітали з 73,6% зменшилися до 66,5%. До 1927 р. Дніпробуг об'єднував 296 товариствУ другій половині 20-х років відбулися зміни і в складі самого Дніпробугу. Біднота складала 51%, службовці та робітники - 15%, середняки - 30%, заможні - 5%. Жінки становили 17,1% від загальної кількості членів товариств. Загальний власний капітал складав у 1923-1924 р. - 1080000 крб., внески у вигляді паїв - 300.000 крб., а в 1925 р. було відповідно - 281000 крб. і 73000 крб. Збільшився не лише обіг капіталу, а також і зменшилися витрати при оподаткуванні господарської діяльності, збільшилися накладання на роздрібну ціну [19].

Розглянувши діяльність Дніпробугу в роки реалізації нової економічної політики, треба підкреслити, що він не лише організаційно, а й економічно зміцнів; став серйозним конкурентом державній