Далі автор розвиває свою думку про відмінність соціалізму та християнства і відмічає, що "нерівність на землі все рівно буде, неможливо порівну поділити молодість, здоров'я, розум, почуття, совість, сімейне щастя та інше. А соціалізм, відкидаючи душу та мораль, всі надії покладає на силу та примус. Таким чином, соціалізм відкидає Бога, батьківщину, власність, особистість та духовну свободу, обіцяє тільки рівність у земних благах, але поділити все порівну неможливо, тому добрий християнин і не може бути соціалістом" [21]. У цій статті чітко розмежовані християнин та соціаліст і вказано, чому віруючий не може бути в авангарді революції. Та особливе обурення у офіційної церкви викликає насильницька форма здійснення реформ: "Тут в храмі ми возносимо молитву, а за храмом зріють братовбивчі думки...".

Розуміння церквою необхідності реформ показує стаття професора богослов'я А.Клітіна "У слові на Новий рік": "Так званий визвольний рух виник у нас внаслідок загального невдоволення сучасним життям і всім устроєм нашого державного керівництва. Штучно створена віддаленість верховної влади від суспільного та народного життя та її запитів, широкий розвиток міністерського і чиновницького апарату, який складно заплутаною мережею свого діловодства й абсолютизмом особистого розсуду придушував всяку живу думку й ініціативу серйозних починань, відсутність суспільногоконтролю над прибутками і витратами державних сум, рішуча неможливість обновити державний механізм припливом нових і свіжих сил і звернути його в живий механізм - усе це не могло не викликати благородного голосу протесту".

Це був заклик до звільнення від бюрократії. І якби це звільнення йшло природним, культурним шляхом, це відкрило б багато широких і свіжих шляхів нашому суспільству і російському народу, а не "викликало жорстоку, завзяту і кровопролитну боротьбу людей на грунті економічних, політичних і соціальних інтересів класового положення". Автор виступає проти насильства, за вирішення усіх спірних питань мирним шляхом, великі надії пов'язує з Державної Думою [22].

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що на відміну від загальної думки про яскраво виражену контрреволюційність православного духовенства і несприйняття необхідності демократичних реформ, ми бачимо, що:

православ'я підтримувало необхідність реформ у суспільстві, державі та церкві;

духовенство намагалося безпосередньо брати участь у суспільно-політичному житті країни, стоячи як на демократичних, так і на консервативних релігійно-монархічних позиціях;

православ'я засуджувало не революцію з її вимогами, а методи досягнення реформ - насилля та барикади;

РПЦ дійсно не підтримувала ідей соціалізму і мала, як виражалися радянські дослідники, "антикомуністичні" позиції, бо, як видно із вищевикладеного, ідеї соціалізму ніяк не в'язалися з християнською мораллю.

Але не дивлячись на отримані висновки, автор розуміє, що дана тема вимагає ще досить ретельного вивчення як у регіональному, так і українському та загальноросійському аспектах, і висловлює надію, що всі, хто не байдужий до історії свого народу - зокрема до історії церкви - знайдуть у цій праці привід для роздумів, і це врешті-решт сприятиме тому, що в нашому житті запанують християнська мораль, мир, любов та злагода.

Література

1. Грекулов Е.Ф. Как российское духовенство душило печать. - М.: Атеист, 1930; Грекулов Е.Ф. Як православна церква служила самодержавству? - Харків; Одеса: Пролетар, 1931; Дайрі Н. Антисемітизм і релігія. Православна церква в ролі ката єврейського народу. - Харків: Пролетар, 1930; Дмитрев А. Церковь и идея самодержавия в России. - М.: Атеист, 1930; Кандидов Б. Церква і селянський рух у 1905 році. - Харків: Пролетар, 1932; Ковалев Ф. Православие на службе самодержавия в России. - М.: Безбожник, 1930; Грекулов Е.Ф. Церковь, самодержавие, народ (2-я половина ХІХ - начало ХХ

в.). - М.: Наука, 1969; Титов В.Е. Православие. - М.: ИПЛ, 1967.

Емелях Л.И. Антиклерикальное движение крестьян в период первой русской революции. - М.; Л.: Наука, 1965; Зырянов П.Н. Православная церковь в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - М.: Наука, 1984; Красников Н.П. Социально-политическая позиция православной церкви в 1905-1916 годах // Вопросы истории. - 1982. - № 9; Крывелев И.А. Русская православная церковь в первой четверти ХХ века. - М.: Знание, 1982; Исторический опыт трех российских революций. - Кн.1. Генеральная репетиция Великого Октября: Первая буржуазно- демократическая революция в России. - М.: Политиздат, 1985.

Русское православие: вехи истории. - М.: Политиздат, 1989; Алексеев В.А. Иллюзии и догмы. - М.: Политиздат, 1991; Шип Н.А. Церковно-православний рух в Україні (поч. ХХ ст.). - К., 1995; Надтока Г.М. Православна церква і процес українського національного відродження 1900-1917 років. - К., 1996; Історія релігії в Україні. - К.: Знання, 1999; Гладкий С.О. Православне парафіяльне духовенство в суспільному житті України на початку ХХ століття // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. - Запоріжжя, 1997.

Русское православие: вехи истории. - С. 409.

Сведения о состоянии Херсонской епархии в 1886 году // Прибавление к Херсонским епархиальным ведомостям. - 1888.

№ 7. - 15 апреля. - С. 156.

Ibid. - С. 157-159.

Прибавления к "Церковным ведомостям". - 1906. - 16 декабря.

С. 3116.

О состоянии сектантства в Херсонской епархии в 1905 г. // Херсонские епархиальные ведомости. - 1906. -