За умов війни, інтервенції та міжособових сутичок радянська влада не могла зволікати з даними обставинами. Їй була потрібна не морально розкладена, дезорієнтована і слабка, а надійна, мобілізована і сильна армія. Тому, щоб покращити ситуацію, Рада Народних Комісарів 15 січня 1918 року прийняла декрет «Про створення нової Робітничо-Селянської Червоної Армії» [3]. На відміну від попереднього призову, доступ у новостворені ряди відкривався всім бажаючим чоловікам, не молодшим 18 років. Крім того, вперше сім'ї таких добровольців мали право користуватися певними пільгами: отримували безкоштовну медичну допомогу, необхідні продукти харчування або господарчі товари. Але головне, що привертало увагу і стало основним чинником у заохоченні широких мас населення - це отримання квартир з опаленням і освітленням.

Однак це не означало, що нова житлова площа розбудовувалася. Навпаки, кількість квартир, куди вселялися сім'ї червоноармійців, зростала за рахунок переселення їх у «буржуазні» та державні помешкання. До 1919 року ситуація з наданням житла погіршилася. Місць не вистачало. Внаслідок цього, 27 червня 1919 року Радою Народних Комісарів був виданий декрет для комісії з житлових питань про додатковий перегляд приміщень державних установ і організацій (щоби при наявності вільного місця та за рахунок ущільнення службовців поселяти й надалі сім'ї військовослужбовців) [4].

Тим часом, незважаючи на ряд заохочень з боку держави, військова мобілізація проходила повільно, а випадки дезертирства продовжували мати місце. Це спонукало радянську владу шукати нові варіативні підходи. І вже 6 квітня 1918 року за підтримки Народної Комісії з військових справ була прийнята постанова «Про заміну сім'ям червоноармійців натуральної продовольчої пайки грошовою». Щомісяця їм повинні були виплачувати по 100 руб [5]. А 27 лютого того ж року декретом Ради Народних Комісарів збільшувався оклад і самих воїнів Червоної Армії зі 100 руб до 250 руб [6].

Як бачимо, у ході безперервних військових дій більшовикам постійно потрібні були резервні сили військовослужбовців. Для заохочення широких мас населення та стримування його на фронті і створювалися різні постанови, Декрети, що із призовом на військову службу полегшували матеріальне становище їх родин. Під прикриттям турботи про населення, держава поступово зміцнювала свої диктаторські позиції. І тому не дивно, що досягнення особистістю повноцінного соціального статусу з позицій ідеології припускалося лише в позасімейній діяльності, а орієнтація на виконання сімейних ролей і відданість сімейним традиціям розглядалися як прояв культурної відсталості й підлягали критиці.

Постанова Ради Оборони від 3 червня 1919 року «Про викорінення дезертирства» стала свого роду одним із підтверджень всього вище сказаного. Згідно з нею всі маси населення закликалися до безпощадної боротьби із таким явищем, як дезертирство і було ухвалено: дати можливість останнім добровільно здатися до найближчого губернського, повітового або міського комісаріату з військових справ; звільнити від суду та іншого роду покарання тих, хто сам, протягом семи днів із моменту оголошення постанови, повернеться; вважати ворогами народу дезертирів, що не з'явилися у зазначений термін, з покаранням до розстрілу; застосовувати різного роду покарання (від виконання громадських робіт до розстрілу) для сімей дезертирів, що їх приховували; накладати штрафи на цілі поселення, села, міста тощо, якщо місцеве населення навмисно приховувало дезертирів і т. п. [7].

Якщо в дореволюційний період церква і держава притримувалися принципу невтручання у приватне життя сімей, то позиція радянської влади у цьому питанні була суто протилежною. Поступово особисте життя, мораль й побут потрапляють під суровий контроль партійних організацій. Відповідно логічним стало те, як Народним Комісаріатом соціального забезпечення було запропоновано у всеукраїнському масштабі провести «Тиждень сім'ї червоноармійця». Для цього, починаючи з лютого 1920 року, планувалося провести «всеохоплююче (тотальне) дослідження соціального становища сімей червоноармійців. Тісно підійти до повсякденного життя, дізнатися ближче про всі потреби, отримати конкретну уяву про їх культурний рівень, оглянути житло, надати медичну допомогу. А по встановленню загальної картини побуту і потреб, одночасно, протягом даного тижня, докласти всіх зусиль, щоб задовольнити всі потреби сімей червоноармійців» [8].

Покращенням житлового питання згідно із загальною інструкцією займався Наркомат внутрішніх справ і весь його адміністративний апарат. Іншими питаннями займалися Наркомати продовольства, охорони здоров'я, просвіти тощо. Найбільшої відповідальності за проведення «Тижня сім'ї червоноармійця» покладалося на комсомольські осередки, що повинні були брати активну участь у започаткованих справах і реалізувати їх у життя [9].

До того ж у 1920 році на ІУ Всеукраїнському з'їзді Рад були прийняті відповідні закони, що спрямовувалися на покращення матеріального стану родин осіб, які знаходилися в Робітничо- Селянській Червоній Армії після проведення «Тижня сім' ї червоноармійця». Так Народному Комісаріату продовольства наказувалося видавати два рази на місяць додаткову продовольчу пайку хліба (по 7/ фунта) і солі (по 1/ фунта) [10].

Тому ж Наркомату внутрішніх справ наказувалося негайно ввести в життя розроблений декрет

РСФРР від 26 грудня 1918 року «Про звільнення від оплати за квартиру всіх членів родин червоноармійців», які мають право на отримання грошової допомоги. Оплата за квартири вищезазначених родин у приватних будинках здійснювалася за рахунок місцевих органів соціального забезпечення. Звільнялися сім'ї військовослужбовців і від