Крім того, поховання на кладовищах годувальника дозволялося відправляти як за рахунок пенсійних фондів соціального забезпечення або місцевих Совдепів, так і за бажанням родичів чи близьких померлого за свій рахунок [19]. Але згідно з декретом Ради Народних Комісарів від 7 грудня 1918 року «Про кладовища і похорони», жодне таке поховання не могло бути допущене управлінням кладовища без наявності виданого місцевим підвідділом запису актів громадянського стану документу, що засвідчував реєстрацію в ньому факту смерті даної особи [20].

До того ж за бажанням родичів чи близьких померлого здійснити поховання не за місцем смерті, передбачалася перевезення мертвого тіла за їх рахунок. Для цього потрібно було написати заяву до Губернського виконавчого відділу, в якому зареєстровано смерть, і, сплативши гербовий, канцелярський збір та на допомогу голодуючим, отримати дозвіл на перевезення [21].

Як бачимо, декрет «Про кладовища і похорони» передбачав собою категоричні наміри радянської влади вести чітку реєстрацію актів громадянського стану, в тому числі й реєстрації смерті, що було певним методом контролю для влади.

Статистичний звіт про сімейний стан, наданий партійною організацією Охтирського повіту Харківської губернії за 1921 рік

До того ж, протягом 1921 року на всій території колишнього СРСР повітові, губернські та міські партійні організації, за дорученням Ради Народних Комісарів мали обов' язково вести статистичний облік про соціальний склад населення, партійний стаж, освіту, військову підготовку членів партії, перенесення репресій, членство в профспілках, професії тощо. Певне місце займали й дані про сімейний стан. Така інформація поновлювалася кожного місяця, а потім у кінці року давався загальний звіт (див. табл. 1) [22]. Це давало можливість радянській владі володіти не тільки додатковим методом контролю, а й мати джерело всестанової інформації.

Однак особливу роль у здійсненні радянського перетворення сім'ї відіграло становище жінки і підростаючого покоління. Більшовики розуміли, що «не може бути соціалістичного перевороту, якщо величезна частина трудящих жінок не візьме в ньому значної участі» [23]. Для досягнення даної мети держава використовувала не тільки пропаганду, агітацію і переконання, але й примусові методи. Майже всі пільги соціального забезпечення (компенсації, пенсії, декретні відпустки тощо) діяли тільки на жінок, що працювали на суспільному виробництві. Тому більшість із них, в умовах всезагальної трудової повинності, була змушена незалежно від свого бажання перейти на позасімейні форми зайнятості.

Щодо дітей у влади були особливі підходи. Вони включали в себе розширення державного контролю над вихованням підростаючого покоління і передачу всіх сімейних функцій державі і її

Селяни | Неодружені | 1 | - | 1 | 5 | - | 5 | 6 | - | 6

Одружені | - | - | - | 1 | - | 1 | - | - | - | 1 | - | 1 | 2 | - | 2

Не з'ясовано | 1 | - | 1 | 1 | - | 1

Службовці | Неодружені | 8 | 2 | 10 | 4 | 1 | 5 | 2 | 1 | 3 | 5 | - | 5 | 19 | 4 | 23

Одружені | 1 | - | 1 | 5 | 1 | 6 | 2 | - | 2 | 7 | - | 7 | 15 | 1 | 16

Не з' ясовано | 1 | 1 | 2 | 1 | 1 | 2

Інтелігенти | Неодружені | 1 | - | 1 | - | 1 | 1 | - | - | - | 1 | - | 1 | 2 | 1 | 3

Одружені | - | - | - | 1 | - | 1 | - | - | - | - | - | - | 1 | - | 1

Не з' ясовано | 2 | - | 2 | 2 | - | 2

Студенти | Неодружені | - | 1 | 1 | 1 | 1

Одружені | - | - | - | - | - | - | 1 | - | 1 | - | - | - | 1 | - | 1

Не з' ясовано

Не зазначено | Неодружені | 1 | - | 1 | 1 | - | 1 | 2 | - | 2

Одружені

Не з' ясовано

Разом | Неодружені | 26 | 5 | 31 | 10 | 3 | 13 | 7 | 2 | 9 | 25 | - | 25 | 68 | 10 | 78

Одружені | 3 | - | 3 | 15 | 2 | 17 | 13 | - | 13 | 25 | - | 25 | 56 | 2 | 58

Не з'ясовано | 7 | - | 7 | - | - | - | 1 | - | 1 | 6