СРСР лише 2,7% (у Франції - 7,1%, в Японії - 6,3%), у цілому ж видатки на освіту в розрахунку на душу населення в 1985 році в США були вищими від СРСР у 6 разів [5]. Тож закономірно, що проведені в 1988 році соціологічні дослідження виявили, що 9 із 10 молодих робітників у віці до 30 років були абсолютно не задоволені своїм матеріальним становищем [6].
В той же час у практиці роботи установ, що офіційно були покликані опікуватися проблемами молоді, подібні дані інтерпретувались по- іншому, реальні факти приховувались. Механізм навязування світоуявлення реалізовувався у вигляді "вишколення" молодих людей згідно З догматичними ідеологічними постулатами, без врахування їх відповідності життєвим реаліям.
Важливою причиною зародження молодіжної ініціативи дослідники вважають кризу комсомолу. Довготривалий період політики нав'язування нежиттєздатних, часто просто негуманних цінностей зробив з ідеї комунізму свого роду химеру, недосяжну і нереальну. Ті постулати, які були закладені в основу виховання і виступали для підростаючого покоління як аксіома, почали в цей період катастрофічно втрачати свій зміст і ідейне навантаження. Відбувалась швидка ревізія декларативних шаблонів ідеологічного і виховного спрямування. При цьому швидке знецінення старого опереджало процес вироблення нових цінностей. Молоде покоління гостро відчувало невідповідність офіційно проголошуваних застарілих гасел потребам сьогодення. В той же час, виходячи із самої природи молодої людини, швидко засвоювались привабливі надходження та нові погляди на суть і зміст життя. Віяння західної масової культури приносили "зголоднілому" молодому поколінню "свіжу", динамічну, емоційно привабливу молодіжну моду. Слід, однак, підкреслити, що вакуум, який утворився, далеко не завжди заповнювався достойними запозичення елементами та зразками іноземної культури.
У молодого покоління зростала незадоволеність самим змістом суспільного життя. Поглиблювалась застаріла криза системи освіти. В цих умовах деформація світоглядних форм та ідеологічна переорієнтація молоді швидко наростали. Педагоги в школах, викладачі в вузах, найближче стикаючись з проблемами молоді, вимушені були закривати очі на те, що членство в комсомольській та піонерській організаціях стало лише номінальним і розглядалось як таке, що в майбутньому якщо і не принесе користі, то просто не зашкодить у професійному чи політичному зростанні. Таким чином, навіть зовні ставав помітним "процес все більшого відчуження молоді від ритуальних форм соціальної активності" [7].
Радянська держава певним чином намагалась реагувати на ситуацію, що виникла. В Україні в системі рад ще в 1978-79 pp. було утворено більше 2,5 тисяч постійних комісій у справах молоді. В них нараховувалося 18 тисяч депутатів різного рівня та 31 тисяча активістів, які повинні були допомогти державі у справі вивчення проблем молоді і виробити шляхи подолання назріваючих конфліктів [8]. В цілому по СРСР в першій половині 1980-х років було утворено 11408 молодіжних комісій лише при місцевих Радах. Загальна кількість депутатів, що брали участь у роботі цих комісій складала 80 тисяч чоловік. Лише у 1980 році комісії в результаті своєї роботи підготували до розгляду виконкомами місцевих Рад 17 тисяч питань та пропозицій [9]. Чисельних показників було досягнуто, але внутрішніх конструктивних змін в самому підході до ролі і місця в суспільстві молоді не відбулось.
В 1986 році на XXVII з'їзді КПРС було ще раз гучно проголошено, що Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді є самодіяльною громадсько-політичною організацією молоді, активним помічником і основним джерелом резерву партії. Тут же підкреслювалось, що "комсомол повинен допомагати партії виховувати молодь у дусі комунізму, залучати її до практики будівництва нового суспільства, в управління державними і суспільними справами, формувати покоління всебічно розвинутих людей, готових до праці і захисту радянської Батьківщини" [10].
Внаслідок такого відверто політично заанга- жованого, а по суті байдужого підходу у ставленні до молоді, проблем, які її хвилювали, протиріччя між офіційним представником молодіжних інтересів в особі ВЖСМ, а в тому числі і ЖСМУ, та зростаючою молодіжною самодіяльною соціально-політичною ініціативою почали набувати принципово нової якості. Самодіяльність молоді, яка протягом всього часу існування Радянського Союзу організаційно і змістовно була повністю підконтрольна комсомольським структурам, почала набирати власних обертів і своєю енергією розхитувати будівлю з середини. Молодіжна ініціатива почала недопустимо виходити за рамки офіційної ідеології і ставала очевидним невідворотним фактом. З середини 1980 -х pp. почали масово виникати громадські молодіжні структури, які набули на той час назву "неформальних об'єднань молоді" [11].
Об'єднуючим фактором молодіжних угруповань, як правило, ставали спільні вподобання (прихильність до певної музичної групи, спортивної команди, мотоаматорство тощо). Особливої популярності почала набирати мода "хіпі", яка була відголосом "молодіжної революції" 60-х років на Заході. В середовищі молоді з'являлись і оо єднання напівкримінального характеру та неонацистського спрямування, і навпаки. Почав відроджуватись і стихійний, самодіяльний "комунарський рух".
Всі вони в тій чи іншій мірі намагались якщо не протестувати, то хоча б конструктивно критикувати офіційні державні молодіжні організації. Якщо розглядати проблему більш загально, то можна впевнено констатувати, що практично всі напрямки неформального молодіжного руху всіма своїми діями намагалися висловити протест застарілій ідеологічній системі. Проте в цілому молодіжний рух 60-х - 70-х років був досить аморфним, неструктурованим і являв собою багаторівневий комплекс різних течій та напрямків молодіжної ініціативи [12]. Проте у другій половині 80-х pp. швидко виникли достатньо широкі можливості для його подальшого організаційного оформлення і розвитку.
Таким чином, в