УДК 364.048.6 (4-15+470+571+73)Стремецька В.О.ОРГАНІЗАЦІЯ ПОСТПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПАТРОНАЖУ У ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Статтю присвячено такій актуальній для соціальної роботи проблемі як патронаж звільнених із пенітенціарних установ. Показано, як патронажна діяльність була побудована в різних країнах у ХІХ - на початку ХХ ст. Приділено увагу аналізу як практики, так і теорії цього процесу в зазначений період.

Ключові слова: соціальна робота, патронаж, пенітенціарна установа, ХІХ - початок ХХ століття.

Статья посвящена такой актуальной для социальной работы проблеме, как патронаж лиц, освобожденных из пенитенциарных учреждений. Показано, как патронажная деятельность была построена в разных странах в ХІХ - в начале ХХ ст. Уделено внимание анализу, как практики, так и теории этого процесса в указанный период.

Ключевые слова: социальная работа, патронаж, пенитенциарное учреждение, ХІХ - начало ХХ ст.

Article is devoted to such actual problem for social work, as home nursing of the persons released from penitentiary establishments. It is shown, as patronage activity has been constructed in the different countries in XIX - in the beginning of XX item. The attention is given to the analysis both practice, and to the theory of this process during the specified period.

Key words: social work, home nursing, penitentiary establishment, XIX - the beginning of XX item.Україна продовжує залишатися одним із лідерів за кількістю ув'язнених, з яких близько половини складає молодь працездатного віку. Відомо, що після 5-7 років відбування покарання у понад третини засуджених спостерігаються незворотні зміни в психіці, які потребують спеціального психологічного та психіатричного втручання. Крім родинних зв'язків колишні засуджені, як правило, втрачають фах, місце проживання, що може призвести до повернення до злочинної поведінки. Вищесказане доводить актуальність посилення соціальної роботи зі звільненими з пенітенціарних установ, вироблення та запровадження ефективних технологій діяльності. У зв'язку з цим корисним і цікавим для теоретиків, практиків соціальної роботи може виявитися історичний досвід організації допомоги даній категорії громадян.

Аналізом практичної діяльності, теоретичним обґрунтуванням процесів пенітенціарного та постпенітенціарного супроводу у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. (у зазначений період використовувався термін «патронат» - В.С.) займалися П.І. Люблінський [1], Г.С. Фельдштейн [2], Д.А. Дриль [3], М.Ф. Лучинський [4], С.К. Гогель [5], І.Я. Фойницький [6], Г.В. Демченко [7] та інші правознавці, суспільствознавці, громадські діячі.

Щодо сучасних істориків, то вони висвітлюють тему фрагментарно. Патронажу дорослих засуджених торкалися О. Беца [8], Д. Лагодіна [9], частково І.П. Павлова [10], П.В. Власов [11] та інші. Ряд праць присвячено допомозі неповно - літнім правопорушникам, серед яких слід виділити роботи В. Шпак [12], Е.В. Мишиної [13], В.В. Селяниної [14] та інших. Однак сучасні роботи не відтворюють цілісної картини організації патронажного руху в зазначений період, тому метою даної роботи є відображення та аналіз системи організації постпенітенціарного супроводу дорослих у ХІХ - на початку ХХ ст.

У середині ХІХ ст. рецидивна (повторна. - В.С.) злочинність в країнах Європи та Америки була достатньо високою. Так, в Англії та Уельсі вона складала за офіційними даними 30 %, неофіційними - 60 %. У Бельгії відсоток рецидиву становив 78 %, Австрії - 57 %, Пруссії - 60-70 %, Норвегії - 40 %, Швеції - 30 %, Росії - від 20 до 30 % [15]. Таким чином, стало зрозумілим, що небезпека повторної злочинності не може бути знищена тюрмами і є тісно пов'язаною з проблемами, з якими особа стикається одразу після звільнення. Як писав П.І. Люблінський, «для наших умов соціального життя не є парадоксальним твердження, що якщо вступ до тюрми є серйозною подією в житті людини, то вихід звідти після відбуття покарання є справою ще більш серйозною. Тільки дуже стійкі характери можуть перемогти всю сукупність несприятливих умов, якими обставлено перші кроки повернення на шлях до правильного суспільного життя» [16]. Подібної точки зору дотримувався Г.С. Фельд- штейн: «Прийом, який знаходить звільнений, озлоблює його та викликає у ньому потребу помститися суспільству за те тавро, яке було на нього накладене покаранням» [17]. Тому реінтеграція (у той час використовували переважно термін «реабілітація») колишніх злочинців стала на той час актуальною проблемою і привертала значний інтерес з боку державних та громадських діячів, суспільства в цілому.

Кожна держава накопичувала свій власний досвід у напрямку допомоги тим, хто звільнявся з місць позбавлення волі, хоча основні моменти діяльності у цьому напрямку були подібними. Г.В. Демченко під патронатом розумів «своєрідну організацію тюремно-благодійної діяльності, яка має на увазі, надаючи матеріальну та моральну підтримку особам, що відбули встановлений судовим вироком термін ув'язнення, полегшувати їм перехід до правильного, чесного трудового життя» [18].

Перші товариства патронажного типу з'явилися у США: у 1776 р. в Філадельфії виникло Товариство сприяння звільненим арештантам, засноване Ричардом Уістером, у 1824 р. аналогічна організація з'явилася у Бостоні. В Європі перше патронажне товариство було засноване у 1797 р. в Данії, в інших європейських країнах - протягом 1820-30-х років, а широке розповсюдження отримали в останній чверті ХІХ ст.

В Америці значну роль у справі заснування патронажних товариств відігравало духовенство. Достатньо активною виявилась також тюремна адміністрація та представники держави (проба- ційні офіцери,), які працювали