якщо особа не хотіла виправлятися, - не більше 6 місяців [25]. Якщо мешканець притулку добре себе показав, то його рекомендували на якусь посаду, причому у день виходу з притулку для нього влаштовували невелике свято. Товариство користувалося значною підтримкою духовенства. Тюремні священики мали повідомляти парафіяльним пасторам прізвища звільнених, які після виходу з в' язниці планували жити у їхній парафії. Пастори відвідували цих звільнених та їх сім' ї, сприяючи їх моральному виправленню. У 1903 р. була створена Центральна спілка німецьких товариств патронату, до складу якої входило більше 400 товариств [26].
В Лондоні перші товариства з'явилися у 1802, 1816 та 1856 рр. Останнє під назвою «Реформаційна та захисна спілка в Лондоні» було засноване під покровительством принца Уельського, мало свій друкований орган. Кількість товариств швидко зросла на початку ХХ ст. В Англії, Шотландії та Ірландії у 1906 р. нараховувалося відповідно 68, 6 та 12 товариств [27], у 1905 р. від англійських товариств отримали допомогу 52685 осіб [28]. За даними Г.В. Дем- ченка, на час написання його роботи (ймовірно 1919 р.) разом з відділеннями в Англії нараховувалося близько 700 товариств та організацій. З них близько 500 надавали допомогу малолітнім правопорушникам, 100 - дорослим чоловікам та 100 - жінкам [29].
Усі товариства умовно поділялися на чотири групи. До першої відносили товариства, які ставили перед собою широку соціальну мету, зокрема патронування звільнених (наприклад, Армія Порятунку, Християнська Місія та ін.). Так, остання за 22 роки свого існування турбувалася про 340 тис. звільнених, 80 тис. з них були забезпечені інструментами, одягом, заняттями [30]. У 1898 р. Армія Порятунку надала допомогу 787 особам, причому у 255 випадках її втручання досягло мети, тобто 35 % осіб повністю перервали зв'язок зі злочинним минулим [31]. До другої групи належали організації, які засновувалися при окремих тюрмах (незалежні від уряду). Так, наприклад, достатньо ефективною була діяльність товариства патронату при невеличкій Бед- фордській тюрмі. У 1898 р. з 529 звільнених послугами товариства скористалися 448 осіб [32]. У цілому допомогу від організацій цієї групи отримали 9 % звільнених з місцевих тюрем, а також 79 % чоловіків та 31 % жінок, звільнених з каторжних тюрем [33].
Третю групу представляли патронажні товариства, затверджені урядом. Такому товариству видавали спеціальне свідоцтво; воно мало у зв'язку з цим певні обов'язки, зокрема, повинно було публікувати в газеті та подавати в Головне тюремне управління свій річний звіт; водночас користувалося певними привілеями, наприклад, мало право на урядові субсидії, могло розраховувати на допомогу з боку державних установ щодо влаштування патронованих тощо. Одним з найбільш відомих у цій групі було Королівське товариство сприяння звільненим з тюрем. З моменту свого заснування у 1857 р. воно допомогло 23 657, протягом 1898 р. - 830 особам [34]. До четвертої групи належали незалежні від держави громадські організації.
Бажаючий потрапити під патронат мав одразу після виходу з в' язниці з' явитися до агентства товариства й передати секретареві усі свої гроші, зароблені у тюрмі, що доводило щире прагнення до законослухняного життя. Якщо патронований порушував правила товариства, він передавався під нагляд поліції. Інспектори щоденно відвідували одного або кількох звільнених, які були влаштовані товариством на якісь посади, та надавали секретареві докладний звіт. Практикувалася також система закритого (колективного) патронування. Так, у перші роки ХХ ст. в Англії нараховувалося 85 притулків для звільнених чоловіків та 96 - для жінок [35].
У 1897 р. була заснована Британська тюремна асоціація, завданням якої було здійснювати вплив на громадську думку щодо боротьби зі злочинністю, викликати необхідні реформи в законодавстві, захищати інтереси тюремного персоналу, допомагати безпідставно обвинуваченим, сім'ям ув' язнених; надавати книги (брошури), звіти та іншу інформацію тим, хто цікавився питаннями патронату.
У Франції процес організації постпенітен- ціарної допомоги відбувався дещо інакше. Там довго не хотіли відкривати товариств, а ставлення до звільнених було переважно підозрілим та презирливим. У 1842 р., коли у палаті депутатів було представлено проект заснування опікунства про звільнених, більшість присутніх висловилися проти цього заходу, назвавши його «утопією великодушшя». Однак окремі спроби допомогти колишнім злочинцям все ж існували. Так, працювало піклувальне товариство для неповнолітніх злочинців Сінського департаменту. Здійснювали також спроби організувати патронати для дорослих, переважно жінок. Лише у 1869 р. пастор Робен, член генерального французького тюремного товариства, заснував спілку піклування про звільнених з місць позбавлення волі дорослих злочинців протестантського віросповідання разом із будинком працелюбства для патронованих.
Великий внесок у справу виникнення товариств зробив Ламарк, який розробив проект генерального патронажного товариства Франції, знайомив громадськість з користю, яку приносять своїм державам закордонні товариства. Декретом від 4 листопада 1875 р. Національні збори легалізували існування Генерального товариства піклування про звільнених з місць позбавлення волі Франції, яке очолив Ш. Люк. Це товариство видавало журнал «Пенітенціарний огляд». До 1878 р. воно надало підтримку близько 700 звільненим та викликало відкриття провінційних попечительств в усіх кінцях Франції [36]. У 1908 р. під його покровительством перебувало більше 3 000 осіб та 78 достроково звільнених. Серед опікуваних рецидивна злочинність становила не більше 15 % [37].
У 1894 р. у Парижі було засноване Центральне бюро товариств патронату. Воно підтримувало