У Бельгії товариства патронату з кінця 1889 р. були об'єднані в спілку. Вона мала в Брюсселі центральне бюро, що здійснювало контроль за окремими товариствами, які входили до спілки. Бюро співпрацювало з Королівською комісією у справах патронату, яка була заснована у 1894 р. Завдяки цьому співробітництву теоретична розробка питань супроводу звільнених досягла такого рівня, що Бельгія стала місцем засідань міжнародних конгресів патронату. У 1907 р. кількість патронажних товариств дорівнювала 29 [40].

Щодо Російської імперії, то безпосередньо патронажні товариства почали виникати у другій половині ХІХ ст. (до цього існували організації, які піклувалися про тюрми). У 1875 р. Санкт- Петербурзький комітет товариства піклування про тюрми заснував «Сховище для звільнених з місць ув'язнення з особливим відділенням для неповнолітніх». Звільнені протягом чотирьох місяців користувалися приміщенням, одягом, їжею, неповнолітні отримували шкільне навчання; начальник «сховища» підшуковував роботу, сприяв поверненню на батьківщину тощо. У 1878 р. з'явилося Кишинівське товариство допомоги особам, звільненим від тюремного ув'язнення, у тому ж році - Санкт-Петербурзьке товариство сприяння неповнолітнім, звільненим з місць позбавлення волі. Характер патронажних мали також два товариства в Москві та по одному в Одесі (Товариство покровительства тим, хто відбув покарання, та безпритульним, засноване у 1887 р.), Пермі (1896 р.), Ярославлі (1895 р.). Як бачимо, кількість таких установ була незначною.

Появу нових організацій прискорили наступні події. У 1899 р. між Міністерством юстиції та Попечительством про будинки працелюбства була укладена угода, що особи, які вийшли з тюрми та мають спеціальне свідоцтво про задовільну поведінку від тюремного начальства, можуть вступати до будинків працелюбства. Діти арештантів на час відбуття покарання могли потрапити до Ольгінських притулків, які перебували у віданні Попечительства. 10-12 червня 1900 р. було видано закон про обмеження висилки до Сибіру та її заміну відправленням засуджених до виправних арештантських відділків, який викликав швидке збільшення патронажних товариств: протягом наступного п'ятиріччя їх кількість збільшилася майже вдвічі [41]. Потім їх розвиток дещо загальмувався через революційні події. У 1909 р. було видано закон про умовне дострокове звільнення, і протягом наступних двох років було засновано більше 100 нових патронажних товариств [42].

Цьому сприяло також видання затвердженого міністром юстиції 10 вересня 1908 р. Нормального статуту товариств покровительства особам, які звільняються з місць позбавлення волі (патронату). Якщо на 1 січня 1907 р. в Російській імперії було 13 товариств патронажного типу [43], то на початку 1913 р. їх нараховувалося вже 155, у їхніх закладах перебувало 872 особи. Протягом 1912 р. допомога необхідними речами та одягом була надана 1237 особам на суму 5 771 руб., зокрема, сприяння щодо харчування, пошуку житла й заробітку надано 1067 особам, з них влаштовано на роботу 70, найнято квартири або кімнати для 318; відіслано на батьківщину 131 особу, розміщено до будинків працелюбства 15, сховищ - 130; безкоштовні обіди отримали 100 осіб, юридична допомога надана 191 особі. 299, дітей прийнято в притулки [44].

На виникнення й розвиток товариств допомоги звільненим суттєво вплинули національні та міжнародні з' їзди та конгреси представників патронажних товариств. Перший національний з'їзд відбувся у 1845 р. в Північно-Американських Сполучених штатах. У 1890, 1894, 1898, 1905 та 1911 рр. відбулися міжнародні конгреси [45].

У той час точилися суперечки між прибічниками державного та громадського патронату. Перші вважали, що справа реабілітації злочинців надто складна, щоб віддати її до рук приватних осіб і установ. Інші дотримувалися думки, що завдання патронату не входять до компетенції держави, і в руках державних органів патронат зведеться до формально-бюрократичного поліцій- ного нагляду, тому держава має лише субсидіювати приватні товариства. Врешті решт перемогла друга точка зору. Товариства патронату за кордоном користувалися значними урядовими субсидіями. В Англії ці субсидії призначалися головним тюремним управлінням в залежності від розмірів діяльності кожного товариства. У Франції розмір субсидій становив постійну величину: держава щорічно видавала товариствам 150 000 франків. У Німеччині сума субсидій визначалася центральними товариствами патронату, які розподіляли казенні гроші між місцевими товариствами. У Швейцарії на користь патронажних товариств відраховувалася певна сума з податку на продаж алкоголю.

У процесі практики напрацьовувалися цінні методи роботи, формувалася теорія постпенітен- ціарної діяльності. Були вироблено ряд принципів постпенітенціарного супроводу, зокрема вражалося, що занадто щедра матеріальна допомога у більшості випадків буде скоріше приманкою для пороку й лицемірства, ніж заохоченням до каяття. Навпаки, обмеження філантропічної діяльності виключно допомогою моральною легко може підірвати успіх всієї справи (тобто обох крайнощів слід уникати). Доводилася необхідність і важливість діяльності спеціальних комісіонерів, агентів, які б ретельно вивчали особу звільненого, збирали відомості з різних джерел, які були б ґрунтовнішими, ніж ті, що містилися в особовій справі у тюрмі. Обґрунтовувалися необхідність роботи з