УДК 37(091) (477.7)

Міронова I.C., Миколаївський державний університет

Діяльність закладів професійної та вищої освіти національних меншин Півдня України в 20-30-ті роки

XX століття

На основі архівних матеріалів та матеріалів преси в даній статті розглянуто процес діяльності закладів професійної та вищої освіти національних меншин Півдня України в 20-30-ті роки XX століття. Розглянуті успіхи та труднощі в ході цього процесу. Автор доходить висновку, що вільні умови для розвитку національних меншин, які існували в 20-ті роки, були з необгрунтованою поспішністю знищені в 30-ті роки.

Based on archival and press materials this article is devoted to the process of activity ofprofessional and higher educational institutions of national minorities in the 1920-30's. The positive and negative aspects of the process are analyzed. The author made a conclusion that free conditions for the development of national minorities that had been created in the 1920% were hastily destroyed in the 1930%Проблема національних закладів професійної та вищої освіти, реалізація можливостей їх розвитку рідною мовою постійно перебували в центрі широкої уваги. Південь України був і залишається регіоном з багатонаціональним населенням, тому питання, пов'язані з політикою національно-культурного будівництва, були актуальними в 20-30-ті роки і залишаються актуальними в сучасний період.

Питань, присвячених діяльності професійних та вищих закладів освіти, історики торкалися протягом 20-90-х років. Але більш широкі можливості щодо вивчення історії національних меншин України з'явилися лише наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Праць, присвячених саме цій проблемі, існує небагато. В цьому напрямку плідно працювали Л.Д.Якубова, Б.ПЧирко, Л.Ф.Шепель, І.Я.Щупак [1] та інші. Більшість істориків згодні з тим, що політика "коренізації" в 20-ті роки дала ідеальне підґрунтя для розвитку професійних і вищих національних закладів освіти. В 30-ті роки, в зв'язку зі зміною політики радянського уряду, ці заклади були закриті за "ненадобностью". Однак дана проблема розглядалася істориками в загальнореспубліканському масштабі, і тому автор статті ставить за мету розглянути з власної точки зору особливості розвитку професійної та вищої освіти національних меншин Півдня України в 20-30 -ті роки XX століття.

На початку 20-х років радянська держава мала недостатню кількість спеціалістів, що походили, переважно, з буржуазного та дрібнобуржуазного середовища. Тому актуальною проблемою тогодення була підготовка кадрів інтелігенції нової генерації. Велику увагу компартія приділяла формуванню спеціалістів з робітників та селян. Формування нових суспільних відносин в країні можливе було лише при наявності кваліфікованих фахівців. Тому першочерговим завданням у справі виховання робітничо- селянської інтелігенції була докорінна перебудова системи навчально-виховної роботи, кардинальна зміна соціального складу студентів, встановлення тісних зв'язків між навчальними закладами і виробничою сферою.

Відповідно до цих завдань в Україні запроваджувалася нова система освіти: семирічні трудові загальноосвітні школи, дво- і трирічні професійні школи і технікуми, вищі навчальні заклади. До допоміжних навчальних закладів належали курси робітничої молоді, фабрично-заводські училища і робітничі факультети [2].

На Півдні України осередком підготовки національних вчительських кадрів та виховання національної інтелігенції стали єврейський і німецький сектори педагогічної освіти (євсектор і німсектор) при Одеському інституті народної освіти. Вони складалися з основного факультету та робітфаку. Основний факультет готував викладачів загальноосвітніх дисциплін як для установ соцвиху, так і для шкіл профосу. Викладання проводилось єврейською чи німецькою мовами. Ці сектори мали на меті підготувати кваліфікованих працівників для роботи в освітніх установах з єврейською або німецькою мовами викладання; сприяти підвищенню їх кваліфікації, організовуючи курси перепідготовки, консультаційні бюро, семінари з різних дисциплін та ін. Сектори входили до складу ШО як структурні підрозділи, мали циклові методкомісії та навча- льно-допоміжні установи, свої власні штати викладачів і утримувалися за кошти інституту [3].

В 1928 році при Миколаївському інституті народної освіти була відкрита єврейська кафедра [4], основними предметами на якій були єврейська мова, література, історія та єврейський робітничий рух [5]. Єврейський сектор існував також при Одеському інституті соціального виховання [б].

В 30-ті роки вчителів болгарських шкіл готував болгарський сектор Одеського педінституту. У 1932 р. було відкрито болгарський сектор при Одеському сільськогосподарському інституті [7]. У різні роки фахівців рідною мовою на Півдні України готували також Миколаївський російський та Одеський німецький педагогічні інститути.

Потреба у кваліфікованих кадрах для роботи серед етнічних меншин сприяла зростанню мережі установ спеціальної освіти рідною мовою, яка почала розвиватися з 1924 р. 26 травня 1925 р. нарада губернських та окружних інспекторів Наркомосу в Харкові передбачала розширити мережу сільськогосподарських та індустріально- технічних профшкіл нацменшин; перевести їх на навчання рідною мовою; відкрити школи кустарного учнівства для молоді, що працює у кустарів на дрібних підприємствах [8].

В 1926/1927 навчальному році на Півдні України були створені й працювали німецький та єврейський педагогічні та єврейський машинобудівний технікуми [9]. У цих навчальних закладах готувалися спеціалісти для роботи в національних селах, селищах і районах, а також викладачі національних шкіл усіх типів. Одним із негативних моментів роботи технікумів був брак навчально-методичної літератури національними мовами та залишала бажати кращого матеріальна база.

В 20-30-ті роки на Півдні України дуже динамічно розвивалися професійні заклади освіти серед єврейського населення. Цьому сприяло декілька причин. По-перше, єврейські педагогічні технікуми готували значну частину вчителів для єврейських шкіл. По-друге, особливістю соціально-економічного розшарування євреїв було те, що