2/3 їх до революції були зайняті в сфері малої торгівлі і кустарно-ремісничого виробництва і тільки 4% - пов'язані з великою промисловістю (підприємці, службовці, робітники). Тому була поставлена мета залучення єврейського самодіяльного населення в промисловість і сільське господарство, чому повинен і був сприяти розвиток широкої мережі національних середніх спеціальних навчальних закладів для підготовки техніків, механіків, агрономів і т.ін. Серед них у 20-ті роки виділялися Херсонська єврейська профтехшкола, Львівська єврейська сільськогосподарська та Каховська єврейська кустарно-промислова школи [10].
За ініціативою "євсекцій" в Одесі в 1926 р. був відкритий єврейський педагогічний технікум, продовжувало функціонувати єврейське ремісниче училище на базі колишнього товариства "Труд". В Миколаєві з 1929 р. діяла єврейська профтехнічна школа, яка мала свою столярну майстерню [11]. Але нова система єврейської освіти була дуже обмеженою. Єдиною її відмінною особливістю було прийняття ідиш як мови викладання [12].
Заслуговує на увагу діяльність німецьких професійних закладів освіти і, зокрема, діяльність Ландауської сільськогосподарської (агрономічної) школи, яка була заснована в серпні 1920 р. [13]. У 1929 р. там навчалося 66 учнів, 63 з них користувалися інтернатом, 18 - одержували стипендії. Були у школи і проблеми з кадрами, зокрема, в 1927 р. 62-х учнів навчали 9 викладачів (з них 4 постійних), а у 1929 р. працював тільки один викладач - Вольф Михайло Михайлович, він же завідуючий школою [14].
Одним із завдань, що стояли перед Наркомо- сом в 20-ті pp., було відкриття сільськогосподарських шкіл для болгарського населення. Незважаючи на те, що основним заняттям його було хліборобство і відчувалася гостра потреба кваліфікованих робітників у галузі сільського господарства, на початку 20-х років на Півдні України не існувало жодної болгарської сільськогосподарської профшколи [15]. Це питання залишалося відкритим і в наступні роки. В 1926/1927 pp. інтегральна сільськогосподарська болгарська профшкола була відкрита в Одесі [16].
На початку 30-х років була проведена уніфікація вищої і середньої спеціальної освіти і реорганізація її за галузевим принципом. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним - технікум. Замість універсальної вищої школи, яка готувала спеціалістів широкого профілю, були створені галузеві вищі навчальні заклади. Усі технікуми передавалися з Нар- комосу у відання галузевих наркоматів.
Починаючи з 1935/1936 навчального року в системі вищої педагогічної освіти було встановлено два типи навчальних закладів: чотирирічні педагогічні, що готували кадри вчителів для середньої школи, та дворічні учительські інститути, які готували вчителів для неповної середньої школи. У 1934 р. була відмінена плата за навчання в усіх вузах і технікумах республіки [17].
На початку 30-х років починається поступове згортання професійної освіти серед національних меншин. На перший погляд, в ці роки була сформована струнка, розгалужена, ефективна у своїй діяльності система закладів та установ, що мали задовольняти культурно-освітні потреби національних меншин України, надавати методичну допомогу в просвітянській роботі та науково її спрямовувати. Але цьому "національному ренесансові" в цей період був покладений початок кінця. Приблизно з 1932-1933 pp., в міру утвердження в СРСР тоталітарно- репресивного режиму, державна політика щодо національних меншин починає змінюватися. Не було жодної установи серед тих, що обслуговували етнічні меншини, яку б у ці роки оминули репресії.
Заяви про німецьких, польських та інших "націоналістів" стали сигналом до посилення шовіністичної кампанії, у перших ешелонах якої йшло радянсько-партійне керівництво республіки. За постановою ЦК КП(б)У "Про реорганізацію особливих національних шкіл, технікумів, Одеського німецького педагогічного інституту та особливих національних відділів і класів у школах, технікумах та вузах УРСР" (липень 19- 38 р.) було ліквідовано кілька вищих навчальних закладів та відділів при них на Півдні України, в яких навчання проводилося національними мовами, у тому числі Одеський німецький педагогічний інститут, болгарський сектор Одеського педагогічного інституту, Ландауська німецька сільськогосподарська школа, болгарський відділ при Одеській педагогічній школі [18].
Ліквідація спеціальних національних установ на Україні була лише частиною загальної політики, спрямованої на відмову від коренізації в усіх сферах культури. Репресії в середовищі творчої інтелігенції та відповідальних працівників, що з особливою силою розгорнулися в 1937- 1938 pp., завершили справу. Після 1938 р. жодних згадок про існування в Україні національних меншин та їх специфічні національно- культурні потреби ми не знайдемо.
У 30-ті pp. хвиля репресій звалилася на німецькі професійні та вищі навчальні заклади Півдня України. Розпочалися масові "перевірки" німецьких закладів, які набули форму репресій щодо професорсько-викладацького і студентського складу.
На початку 1934 р. Одеське обласне управління ДПУ заявило про ліквідацію в Одеському педагогічному інституті "німецько-фашистської контрреволюційної організації", що ставила своєю метою насадження повстанських груп, відрив німецького населення від радянізації, проведення шкідницько-диверсійної діяльності і підготовку збройного повстання проти радянської влади [19].
Керівниками організації були названі професори Р.К.Міквіц, А.Н.Штрем, завідуючий відділом Центральної наукової бібліотеки Г.ДШтей- нвандт. У справі проходили також науковий співробітник Ф.Ф.Мазур-Мазов, викладачі одеських вузів Ф.Адлер, В.МФриз, А.І.Райх, Є.Г.Бейтельснахер, С.Й.Унгемах, О.Я.Цвіккер, Г.ІБахман, Е.Л.Тромпешер і калькулятор заводу "Червоний сигнал" А.Е.Фіхтнер. Вирок, винесений 26 лютого 1934 р. трійкою ОДПУ, був відносно м'яким - 3-5 років виправно-трудових таборів. Проте справа на цьому не завершилась, багато з засуджених отримали додаткові строки і померли на засланні. Арешти по цій справі були відновлені в 1937-1938 pp., загальне число притягнених до відповідальності досягло 100 чоловік, 19 з них були