Подальша "голодна смуга", яка тривала більше року, знизила кількість установ культури на початку 1923 року до 8.980.

Відбудова народного господарства, економічна стабілізація посприяли зросту мережі позашкільних установ - 11.093 в травні 1923 року.

Дані по окремих видах культосвітніх товариств за 2 роки з середини 1921 до середини 1923 мають такий вигляд. Збільшилася кількість народних будинків з 151 до 180, пунктів ліквідації неписьменності з 2283 до 3082. Поменшало за цей час клубів з 1170 до 972, що пояснюється їхньою централізацією і побудовою за принципом районного поділу. Зменшення бібліотек з 4040 до 1591 і хат-читалень з 4795 до 2831 можна розцінити скоріш як позитивне явище, бо обслуговування літературою, якої завжди бракувало, меншої кількості цих установ підвищувало загальну якість їхньої діяльності.

Відомості про роботу на місцях маємо тільки часткові, але вони дозволяють уявити масштаб всієї культосвітньої роботи в Україні.

З 1 квітня по 1 липня 1923 року клубна діяльність у трьох губерніях (в архівному документі не виділено цифр окремо по губерніях. Ф.К.) - Донецькій, Київській і Одеській мала такий вигляд: проведено 897 лекцій, 1645 політсудів і мітингів, 502 клубні вистави, 35 концертів, 234 клубних кіносеансів і 31 музичний вечір, котрі відвідало 189466 чоловік. У цих же 3-х губерніях на 1 липня 1923 року було: гуртків - 1645, студій - 139 з кількістю 14.539 членів у них. Проведено 872 екскурсії, в яких взяло участь 38.223 чоловіка.

За вищевказаний період у 2-х губерніях - Донецькій і Одеській в 620 бібліотеках і хатах-читальнях число абонентів налічувало 143.727 і пройшло 129898 відвідувачів [42].

Мережа культурно-освітніх установ до кінця 1920-х років безперервно зростала. У 1927 році загальна кількість сельбудів (3597) і хат-читалень (7114) перевищила кількість сільрад, але була меншою, ніж число релігійних громад (11.835).

Наприкінці 1920-х років на селі відбувалися соціально-політичні зрушення, як-от: зріст колективізації, будівництво нових радгоспів, машинно- тракторних станцій, які потребували перебудови всієї культосвітньої роботи на селі і керівництва нею.

Стан політосвітньої діяльності завжди не встигав за потребами життя. Це викликало невдоволення у вищого державного керівництва, яке видавало розпорядження щодо ліквідації розриву поміж темпом соціалістичної перебудови сільського господарства і темпом розгортання культурної революції на селі [43].

Підтвердження цьому знаходимо і в офіційних державних документах. XIV з'їзд партії (липень 1930 р.) у своїй резолюції підкреслив, що темпи розгортання культурного будівництва в країені ще зовсім недостатні

[44].

До цього слід додати, що якість культосвітньої роботи в кінці 1920-х років суттєво знизилася.

Звіти агітпропу Одеського окружкому КП(б)У, датовані першою половиною 1929 року, повідомляють про численні випадки зриву лекторської роботи в клубах і низових осередках, велику кількість "мертвих душ" серед членів селянських будинків, інші негаразди [45]. Все це стало наслідком тих змін, які відбувалися в сфері внутрішньої політики країни і тому вже не сприймалося так гостро, як у часи "воєнного комунізму".

Пояснюється це тим, що в 1927 році перемогою Й.В.Сталіна закінчилася затята боротьба за владу між партійними вождями у Москві. Наприкінці 1920-х років більшовики скасували неп і продовжували нав'язувати народові соціально-економічні та політичні зміни - настільки всеохоплюючі та радикальні, що Їх часто називають "другою революцією". Зміни ці відбувалися на фоні зростання суворого централізму й одноосібної влади. Суспільне життя також набувало відповідних рис.

Культурна освіта завжди була культурно- політичною. В нових реаліях цю основну функцію культурно-освітніх організацій перебирали на себе інші державні установи, які повністю керувалися Комуністичною партією через відповідну мережу партійних осередків, залишаючи позашкільним закладам чисто культурницькі завдання.

Діяльність культурно-освітніх організацій потребує об'єктивного і повного дослідження для подальшого наукового переосмислення всього процесу культурного будівництва на Україні після 1917 року.

Література

Ленін В.І. Про нашу революцію // Пов. зібр. твор. - Т. 45. - С. 361.

Ким М.П. 40 лет советской культуры. - М.: Госполитиздат, 1957. - С. 71.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Критика новітньої німецької філософії в особі її представників Фейербаха, Б.Бауера та Штирнера і німецького соціалізму в особі його всіляких пророків // Твори. - Т. 3 - С. 45.

Ленін В.І. Промова на Всеросійській нараді завідуючих позашкільними підвідділами губернських відділів народної освіти 25 лютого 1920 р. // Пов. зібр. твор. - Т. 40. - С. 160.

Валько І. Міневич І. Клуби і бібліотеки Радянської України. - К., 1960. - 222 с.; Гутянський С.К. В.І.Ленін і культурне будівництво на Україні (1917-1320 рр.). - К., 1966. - 199 с.; Золотоверхий І.Д. Становлення української радянської культури (1917-1920 рр.). - К., 1961. - 424 с.; Культурне будівництво в Українській РСР 1917-1927. Збірник документів. - К., 1979. - 667 с.; Лихолат АВ. Здійснення ленінської національної політики на Україні 1917-1920. - К., 1967. - 304 с.; Розвиток української культури за роки Радянської влади. - К., 1967. - 367 с.; Слуцький О.Б. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1926-1929 рр.) - К., 1957 - 209 с.; Українська культура: історія і сучасність. - Львів, 1994. - 455 с.; Українська радянська культура. - К., 1957 - 260 с., Шевчук Г. М Культурне будівництво на Україні у 1921-1925 рр. - К., 1963. -